В автобус "Калуш-Львів" (із зупинками у Моршині та Стрию і саме в такій послідовності) заходить бабуся і одразу до водія: - "Шоферунцю, як буде Моршин скажете мені, га? Я туткаво буду м сиділа..." Водій: - "Добре, бабцю, добре, скажу. Сідайте і не переживайте!" Бабуся: - "Лиш би с те не забули..." Водій: - "Та не забуду, бабцю, сідайте, все буде добре!" Людей в автобусі було небагато, водій більше нікого не чекав, швидко рушили, швидко приїхали в ... Стрий! І тут бабуся, невпевнено так: - "Шоферунцю, то вже є Моршин?" Німа сцена. Водій і всі пасажири, які чули попередню розмову, присоромлено згадують, що під час зупинки в Моршині ніхто вголос не сказав слово "Моршин". Німа сцена затягувалась... і тут водій, піднявши очі догори, почухавши чуба, глянувши на годинник і щось собі тихо промовивши, закрив двері, розвернув автобуса і попрямував назад, в Моршин. Дорога не така уже й далека, кілометрів 10, проте, якщо в якійсь інший ситуації це б викликало гнівний спротив пасажирів, тепер ніхто не заперечував, усі відчували певну винуватість перед бабусею. Приїхавши в Моршин і відкривши двері, водій, якось навіть так святково, промовив: - "Все бабцю, то є Моршин, виходьте!" Бабуся: - "Та ні, шофернунцю, мені не треба у Моршин. Я до Львова їду!" Водій втратив дар мови, у пасажирів заокруглились очі, німа сцена у квадраті... А бабуся продовжує: - "Дєкую вам шоферунцю, що нагадалисте мені," - і почавши копирсатися у своїх пакунках, - "Мені моя донька у Калуші наказувала, аби я таблєтку випила через півтори години. Але я той дзигарок не ношу... То вна мені казала, аби я таблєтку випила якраз у Моршині. То я зараз ту таблєтку знайду і вип'ю. Дай вам здоров'я, шоферунцю, що с ти не забули і нагадали старій". Хтось пирснув першим, хтось другим, водій засміявся останнім, але усі реготали аж до Львова. Лиш одна бабуся не розуміла, чому всі себе так дивно поводять..
