Сервірування столу

то де є?
пс. Культура - охоплює і ввічливість, і етикет, і сервірування..

 

Щоби не писати те саме ще раз. Я лише пропоную.
Так охоплює, а також охоплює і відсутність ввічливості.
Все чимось диктоване. Та необхідне, у оточенні, стає нормою культури. А щось безглузде, нічим не диктоване, не обгрунтоване, - то ані норма, ані культура.
От як наприклад, у кацапів в масквабаді: люди, живучи навпроти десятиріччями, не вітаються навіть у ліфті. Взагалі з сусідами не вітаються, або чи ще поки молоді, або дуже добре знайомі. Бо почнеш вітатися, почнуть приходити позичати на горілку, абощо - нічого доброго не вийде.
От не вітатися - це норма, диктована необхідністю, безпекою навіть, така культура хулі(с). А ходити позичати та не вертати - це безкультур'я, від не великого розуму, навряд чи буде прийнято за норму, навіть там.
Наявність підгрунтя - це дуже добра ознака для критики правил етикету. Якщо такою формою ножем, з певним гостренням, зручніше різати саме цю страву - то це гарне правило: сервірувати таку страву саме таким ножем. Якщо таке вино смачніше холодне, то келих у формі кулі з довгою ніжкою для такого вина - це добре правило, так вино довше грітиметься.
Але якщо правило вимагає щось незрозуміле безглузде, то це не етикет, це щось інше.
Церемонія - хороше підгрунтя для дивних правил, але це окремий випадок, поза нього, це дивне стає безглуздим. А культура нічим безглуздим не збагачується.

 

Ну якщо саме Ви не бачите в чомусь доцільності, то це ще не означає, що для когось її також нема..

Церемонія - це привід, правило (чи ще як там схочете назвіть) робити щось правильно (зараз, або наслідки будуть в майбутньому), коли перспективність цієї дії невидима, або недосяжна розумінню того, хто цю церемонію здійснює або підтримує, через об'єктивні чи суб'єктивні обставини. Прикладів цього безліч.
--- добавлено: 12 січ 2016 у 09:20 ---

Енкі не пручається, він допомагає нам розгорнути нашу ж думку і донести її до суспільства.

 

Але ж я можу довго уважно подивитися, поміркувати, спитати, на останок. Якщо відповідь є, то є, а як нема, то нема.

Начебто ясно все з церемоніями. Церемонія - достатнє обгрунтування для дивних правил.
Наприклад є весільна церемонія, де виходячи б'ють тарілки. Або є чайна церемонія, де навколішках чай п'ють.
Але ж Ви, кожного разу, виходячи з дружиною з хати не б'єте тарілку, та не стаєте на коліна кожен раз до чаю.
Церемоніальне правило діє в межах церемонії.

Бачу саме я, чи не бачу, але доцільність або є, або її нема.
Якщо до битка, до масла, до риби.. треба ніж, та м'ясо краще різати ножем із зубцями, а в зубці забивається масло, він лишиться брудним, та вони лишають на бутерброді нікому не потрібні сліди, а для риби краще мати ніж з певним кутом ручки до леза, щоби зручніше притискати до тарілки, то, за можливості, використання різних ножів до стейка, масла та риби - це правило. Воно обгрунтоване - так зручніше та швидше. А всі ножі за столом мають бути з тупим кінчиком, бо трапляється, - це також обгрунтоване правило.
Або за шифри: в ресторані, офіціянти постійно бігають, та допомагають гостям їсти комфортно та зручно. Якщо офіціянт баче пусту брудну тарілку з виделкою посередині зубцями догори - це йому сигнал, тихенько підійти, та, не втручачись в розмову, забрати зайву тарілку. А якщо стоіть тарілка з виделкою зубцями донизу, то вона ще треба, гість ще хоче щось згодом з неї з'їсти. Це зручно, цей шифр має підгрунтя, ніхто на зайве не відволікається, та знає що треба робити.
Але якщо вже сидиш, та п'єш вже несолодкий чай, то для кого і для чого той шифр із напрямом ложки, чи навіщо сипати комусь в чай цукор, він же за смаком.., чи поївши вдома, хтось спочатку перевертає виделку зубцями догори, а потім бере її, та несе мити? Це не правила, та не етикет, це безглузда метушня..

 

цій дамі таки бракує традиційних японських паличок..

Хто з Вас вдома користується такими паличками повсякденно?