Моя прогулянка Луцьком

Ну що? Мандруємо далі?
Залишаємо Старе місто і перед нами гарна вулиця. Головна вулиця. Була вона і Головною, і Шосейною, Ягелонською, Сталіна, Радянською...
Зараз - це вулиця Лесі Українки, пішохідна. Дуже затишна, з великою кількістю кав'ярень, ресторанчиків, магазинів. Для Луцька вона, як Хрещатик для Києва.
На початку ХХ століття вулиця була центром життя міста, єдиним архітектурним ансамблем


Перший будинок справа, на розі - нічим непримітна споруда. Зараз тут медичний ліцей.
А от колись!.. Це був будинок Кронштейнів! Гадаю, дуже поважні люди!
І кому заважала така краса?
З метою боротьби з чужорідним стилем весь декор було знято і тепер... "маємо те, що маємо"
Зараз будинок більш охайний - пофарбований


Багато красивих будинків втрачено, але немало й залишилося.
Справа триповерховий будинок, в якому колись був готель Вель-В'ю.
Якщо придивитися, то вдалині видно башти замку Любарта.

Зараз цей будинок також красивий.
На першому поверсі була кондитерська і там продавали самі смачні у Луцьку тістечка.


В цій частині міста також було багато культових споруд.
По правій стороні вулиці Лесі Українки, в глибині невеликої зони відпочинку стоїть велична споруда - колишній монастир тринітарів (1718-1729р.р.).
У 1720-1729 р.р. перед монастирем зводиться мурований костьол.


У 1869р. костьол розібрали, а у монастирі зараз розміщується військовий госпіталь


На старій фотографії видно (посередині справа) ще один цікавий двоповерховий будинок,..
(фото 1919р.)

... який зберігся до наших днів в первісному вигляді



Коли я гуляла містом (1996р.) і милувалася архітектурою цього будинку, фотографувала його, поруч зі мною зупинилися два чоловіки, один з яких був уже поважного віку.
На моє запитання, що це за будинок, старший чоловік розповів, що у 20-х роках ХХ-го століття, ще за ПольщІ, його дід привів сюди свого сина (батька мого співбесідника, якому було 20 років), для набуття досвіду спілкування з жінками...
Ну, ви зрозуміли?
Правда це, чи ні - не знаю! Більше інформації про цей будинок я не знайшла.
Але сам такий невеликий штрих до тогочасного побуту, понять моралі мені здався цікавим.

А ми йдемо далі!
Вулиця Лесі Українки недовга. В самому її кінці, майже перед площею заглянемо наліво, в невеличку вуличку Пушкіна.
Там одразу ж побачите симпатичний будиночок з гордою назвою - "будинок Петра І".
Цьому будинку уже більше 300 років!


Петро І кілька разів був у Луцьку.
27березня-13 квітня 1711 року саме в цьому будинку були підписані документи про прийняття молдавського господаря Дмитра Кантеміра з усім князівством Молдавським у довічне російське підданство...
От з тих часів і "ісконно руськіє зємлі"!

А ми покидаємо затишну, зелену вулицю, по якій гуляють (за словами мого чоловіка) самі гарні українки - лучанки.
--- добавлено: 31 бер 2016 у 22:31 ---
Знайшла в інеті красиву акварель Леймана.

Репродукції картин цього художника друкували на поштових листівках, які призначалися для вояків австрійського війська, аби вони їх відправляли додому з окупованої ними Волині (Луцьк був протягом майже року окупований австрійцями, саме тоді, коли Лейман змальовував місто).

 

Під час своєї прогулянки Луцьком, я хочу знайомити вас з незвичайними людьми. Ті, хто залишився в історії, і нашими сучасниками.
Сьогодні розкажу ще про одну лучанку - Оксана Забужко.
Вам всім відоме це ім'я.
Народилася вона у Луцьку і, хоча прожила у місті всього до восьми років, лучани вважають її "своєю".


Дуже цікаві спогади Оксани забужко про дитячі роки, про побут, відносини людей! Про "дриґ" і елеґантність ціпків.
Прочитайте! Не пожалкуєте за "згаяним" часом!

"Луцьк в моєму житті тривав до 1968 року. До Києва моїм батькам, після трьох років митарств, вдалося остаточно перебратись акурат за місяць перед празькими подіями.
***
Це було місто, яке, попри потужний натиск «совєтизації» (головно за рахунок «приїжджих,» російську мову я вивчила у дворі від дітей військових, майже поспіль ‒ корінних русаків), зберігало в життєвому укладі ще не остиглу пам'ять про свою «європейськість» ‒ навіть на рівні побуту.
***
Вдосвіта приходила молочниця ‒ і під під'їздами новеньких «хрущовок» звечора виставлялися на лавочках бідони із записками-замовленнями (кому півлітра, кому літр) та насипаними на покришку грішми, паперовими й мідяками: вранці треба було спуститися й забрати «своє молоко», а теплий бублик з маком ‒ українську версію круасану ‒ купити з «булочної машини» на розі…
***
Підлітки вечорами ходили гуляти «на замок», як і в ті часи, коли «предводителем дворянства» в місті був Петро Антонович Косач, ‒ і звідкілясь «усі знали» (соціологічна достеменність такої вибірки в уяві малої дитини, розуміється, сумнівна, але я тут про середовище), що саме тут, у замку Любарта, колись відбувався з'їзд європейських монархів, який вирішив долю Європи: на сьогоднішню мірку, ми, отже, жили «в Брюсселі», чи принаймні «в Маастріхті», і щось від того в повітрі таки трималося…
***
Сусідська Божена мала дядька й тітку в Польщі, звідти мені привезли польський буквар ‒ «Elementarz», я вчилася читати латинкою: «То Ala. Ala ma psa». Мама шила собі сукні в тьоті Юзі з поставою англійської королеви ‒ і потім іще не один рік зривала в них очі всім вуличним фотографам Києва: в Києві таких «тьоть Юзь» уже не було, таку саму бездоганну, «як улиту», стрункість ліній при позірній простоті дизайну я впізнала через багато років у примірочній паризького «Printemps». У моєму дитинстві це називалося «дриґом», і «дриґ» вважався ненабувним, як хист або врода: або є, або нема. Тьотя Юзя «мала дриґ». Юрко Покальчук «мав дриґ». «Приїжджі» ж, і взагалі «совєти», «дриґу» не мали…
***
Моїми няньками стабільно були «бабусі» (як тепер розумію, їм ледве добігало до шістдесятки!) з дипломами Карлового, Гейдельберзького та Віденського університетів,«дідусі» ходили з елеґантним ціпками (я досить довго вважала, що ціпок ‒ це така чоловіча прикраса, а не банальний родич костура!) і носили жилети з кишеньками для годинників: у колишньому житті вони були лікарями, інженерами й адвокатами, майже всі встигли відвоювати своє «за Україну», а більшість і відсидіти, і тому переважно трималися непомітніше од бабусь ‒ зливалися з пейзажем і «не відсвічували» (пам'ятаю, як мене водили до одного з них «у гості»: слава геніального дитячого лікаря перетривала його ґулаґівські роки, і він практикував приватно ‒ «для своїх», за рекомендацією, ‒ і ще одного ‒ колишнього кандидата богослов'я, в юності закоханого в Лесю Українку: богослов любив грітися на сонечку коло клумби і просвітлено всміхався, усміхом Яна Гуса на ешафоті, коли діти військових, не інакше як поінформовані вдома батьками, підбігали поближче й наввипередки в нього плювали…)"

 

Пожалуйста, что означают выделенные слова? Тот перевод, который нашла, не вписывается в смысл предложения. Спасибо. А «дриґ» -- это стиль?

 

В даному контекстi, "дриг" - це краще перекласти, як "шарм", "порода"...
"Цiпок" - палка, клюка, на которую опираются старики.
"Костура" - костыль

 

Подземелья Петропавловского костела в Луцке открывают для посещения
http://www.doroga.ua/Pages/News.aspx?NewInfoID=10325

 

Гарна новина! Дякую!

 

Трошки оживлю тему...

Найдовший житловий будинок у світі знаходиться в…Луцьку!

Будинок на проспектах Соборності та Молоді будувався аж одинадцять років – з 1969 по 1980 – архітекторами Ростиславом Метельницьким і Василем Маловицею. Лучани жартівливо називають його Великою китайською стіною, адже будинок розтягнувся на 1750 метрів (це приблизно чотири зупинки громадського транспорту) – і це тільки по прямій лінії – з відростками довжина складає 3029 м.

 

Дякую!
Цей будинок занесено в Книгу рекордів Гіннеса, як самий довгий житловий будинок у світі!

 

http://visitlutsk.com/news/ua/otoshmatki-luckoji-istoriji-abo-yak-zminilosya-misto-za-150-rokiv/