В принципе, все началось с банального. С поломки. У мамы разбилась лупа. Вернее, пластмассовый обод лупы. Вроде и ничего страшного. Можно просто пальцами за кромку держать и рассматривать, чего тебе нужно.. А в 75 рассматривать с лупой приходится много чего.. Но эта мелкая неприятность побудила меня использовать возможности ручного фрезера, о которых наслышан, но сам никогда не использовал.. Разумеется, не обошлось и без обычной ручной подгонки.. В качестве материала использован все тот же соседский любезно подаренный орех (а ведь хотели просто сжечь). Изделие получилось не столько нужное, сколько дарящее радость от прикосновения и удовольствие от самого процесса изготовления. Делюсь.
Чоловіки мовчки поставили "спасибку", а я мовчать не буду!!! Писати про сльози на очах також не буду. Умієш ти написати! Умієш зробити! Дійсно, навіть через фото передається любов, ніжність, тепло до мами... Воно у всьому! У виборі малюнку горіха, в ергономічній ручці. Уявляю, як шліфував дерево, як перевіряв пальцями, чи достатньо шовковистим воно буде для маминих рук... Дуже гарна робота! Такі речі, як правило, залишаються в сім"ї, передаються нащадкам. І навіть якщо втрачають своє утилітарне значення, залишаються оберегами, зберігають гарну енергетику майстра.