Улыбнуло

Казка про Дівчину з Порепаними П’ятами
Людмила Лещук·14 мая 2016 г.
- А Іра шо?
- Та шо Іра. Біситься. Жаліється, що її Сірожа не удовлєтворяє. Мол, в нього недостаточно великий як для неї. Тоже мені. Дівчина з порепаними п’ятами.
- В смислі?
- Шо?
- Про порепані п’яти.
- А… То казочка така є. Не чула?
- Нє.
- Ну то слухай.
Жив собі на світі парубок. Розумний, доладній, працьовитий. Одне погано: не щастило йому в особистому житті. Мав він таких велетенських розмірів достоїнство, що дівчатам та жінкам аж коліна тремтіли. Та варто було котрійсь на нього застрибнути - ждала її люта смерть. Лопались дівчата в той самий момент, який еякуляцією образовані люди називають. Я жаби ото – лопались і край.
Той парубок уже й тікав від жінок та дівчат, сторонився. Що ж він – убійца який? Але ж і природа бере своє. І жінку хочеться, діточок і хазяйство своє. І от якось каже йому мати:
- Синку, кажуть люди, що в Гальчині під лісом живе дід відун. Адамович. Пішов би ти до нього, може якось нашому горю зарадить.
- Піду, мамо. – сказав. – Бо це не жизнь, це мука.
От приїхав парубок до Гальчина, напитав дідову хату. І тільки шапку зняв і зібрався поріг переступити, як почув старечий голос:
- Знаю твою біду, сину. Але зарадити можна. Ось лиш, заходь. Заходить парубок до хати, а в хаті – все з нєржавєйки: стіни, підлога, стіл, лавки, посуд, вішалка, коцюба, піч, навіть ікони по кутках. Бо Адамович колись робив на 45-му заводі у Вінниці, ще при Союзі. Та «придбав» через дірку в заборі. Тоді можна було. От дід і каже:
- На тобі, парубче, оцих сім пар чобіт з нєржавєйки, сім нєржавєющіх палиць і оцього пластікового китайського компаса. Йди по стрілочці. І як стопчеш останню пару чобіт – вийдеш до хутора. Там живе Дівчина з Порепаними П’ятами. От вона – твоя судьба. Більш нічого не скажу тобі. Решта – від тебе залежить.
Парубок Адамовичу гарно подякував чим мати веліла, взувся в чоботи і пішов. Довго йшов, бідолага. Бо нєржавєйка – це , може, і круто, але все ж вам не найки і не мартенси даже. І от, коли ледве живий приповз до заповітного хутора, побачив нарешті її. Славна дівчина, все при ній. Саме по господарству поралася. Але як до неї підійти? Що сказати? Що Адамович прислав? Ще подумає що вопше дурачок якийсь і прожене. Тоді наш парубок вирішив попроситися до Дівчини з Порепаними П’ятами в найми. Дівчина хазяйнувала сама не весь хутір і живій душі була рада. Парубок виявився спритний до всякої роботи, метикуватий і на вдачу добрий. І припав Дівчині з Порепаними П’ятами до душі. Той і собі влюбивсь. Отак наймитував цілий рік, а залицятися все не наважувався. Ну а що? А як і ця лопне – шо тоді? І от, якось Дівчина йому і каже: «Полюбився ти мені, парубче. Давай одружимось з тобою і будемо жити-поживати, добра наживати.» Парубок від цих слів аж затрусився весь. Але ж як ї правду скажеш? От він і видумав на ходу історію, що, мовляв, біда в нього з етім дєлом. Колись малим з собакою грався - животне йому половину цюцюрки і відкусило. Зажурилася тоді Дівчина з Порепаними П’ятами, а згодом і каже: «Я тебе кохаю всім серцем, та бачу, що і сама тобі не байдужа. Як є так хай і буде. Якось проживем!» Тут уже відступати було нікуди. Зіграли весілля. Що вже парубок боявся шлюбної ночі – аж плакати за клуню ходив. Але ж не відмовиш вінчаній жоні в консумації. Попрощався уже з нею подумки та й пішов до хати…
…На ранок лежать вони обоє у ліжку, а дружина йому й каже:
- От і марно ти так боявся. Не так усе й погано. А якби той клятий пес з тебе не позбиткувався – то вопше було б то шо нада!
Кінець (С)

 

От як фарбують гаражні ворота,а не в зелене.