Що таке добро і зло, або як нам жити далі.

Мне кажется, что мы не спорим. Верить или не верить - дело совести каждого. Вряд ли тут нужны советы и есть возможность навязывания, тем более агрессивного.
Мне импонирует отношение евреев к их религии. Они ее изучают и применяют.
В разговоре о вере в этой теме меня более всего занимает то, что собеседники не знают основ своей веры, не имеют представления о ее сути, что видно не вооруженным глазом. В головах абсолютная путаница. Если с моей стороны и была агрессия, то только по этому поводу.
Я мирный человек. Прошу прощения, если задела чьи-то чувства.

Добавлено через 3 минуты 31 секунду

И православные и католики - христиане. Отличия в вере незначительны.

 

Відповідь: Re: Що таке добро і зло, або як нам жити далі.

Не думаю, що обов`язково так глубоко докопуватись до суті. Шоб докопатись до суті в питаннях віри, релігії, створення світу і т.д(я вже десь це казав) люди в духовних семінаріях вчаться по 7 років.
Щоб користуватись комп`ютером і приймати участь на форумі зовсім не обовязково знати суть роботи цього компа. І ,напевно, одиниці з форумчан знають як там електрончики бігають.

Добавлено через 2 минуты 44 секунды

Чомусь-то вона є.
Як думаєте, ця відмінність значна, чи не дуже?

 

Re: Відповідь: Re: Що таке добро і зло, або як нам жити далі.

Не корректно сравнивать мировоззрение и житейские навыки.
Если веришь - будь добр знать во что, хотя бы основы. Иначе - детский сад и посмешище.

По-поводу отличий ветвей христианства, просто прочитайте. На мой взгляд, они ерундовые, привнесены церковью и касаются не самой веры, а церковных отправлений.

 

Відповідь: Re: Відповідь: Re: Що таке добро і зло, або як нам жити далі.

Так в Бога ж!!!

 

Ну в конце 10го века процесс крещения только начинался, а продолжался он не один век.

Добавлено через 1 минуту 17 секунд
Или вы думаете в один день загнали всех в реку и объявили христианами???

Добавлено через 3 минуты 13 секунд
Власть новгородского епископа пошатнулась и когда он, одев праздничное облачение и взяв в руки крест, призвал новгородцев разделиться на тех, кто верит волхву и верит богу: "князь Глеб и дружина его пошли и стали около епископа, а люди все пошли к волхву". Ситуация разрешилась малой кровью. Князь, спрятав под плащом топор, подошел к волхву и завязал с ним разговор: "А знаешь ли, что будет с тобою сегодня?". "Чудеса великие сотворю", - ответил ничего не подозревающий богослужитель. Князь вынул припрятанный топор и одним ударом посрамил провидческий дар язычника. Естественно, никакого осуждения такого богословского аргумента как вероломное убийство, со стороны автора летописи не следует. "И пал он мертвым, и люди разошлись. Так погиб он телом, а душою предался дьяволу", - удовлетворенно резюмировал христианский монах.

 

krox, не уточнюючи Ваші аргументи, хочу звернути Вашу увагу на повторення загальної помилки - оцінку подій ранніх історичних періодів з точки зору сучасного гуманізму. Вибачте.

Ось цікавий погляд на релігію, вірніше на церкву.

Спойлер

Я колись купив книжку – "Історія церкви", бо гадав, що вона гумористична. Виявилося – ні, автор пише цілком серйозно, отже зовсім не розуміє, що таке історія, і в чому сутність Церкви.
Дмитро Корчинський , літератор

Коли Янукович вкотре полетів на Афон, я подумав, що у Церкви є дві категорії ворогів – ті, хто до неї ходять та ті, хто її обходять. І ті й ті не мають за неї жодного уявлення. Я теж не маю, проте, є декілька особливостей церкви і віри, які варто пам'ятати, перш ніж іти до сповіді чи пиляти Хреста.
1. Не варто переоцінювати Біблію. Тобто, Біблія – це вкрай важливо, вона Свята, богонатхненна, ми повсякчас посилаємося на її авторитет, проте, за межами церкви, вона значить десь стільки ж, як Іліада та Одисея.
Для людини, яка не належить до церкви, Біблія – лише джерело метафор та культурологічних асоціацій, вона не має магічної дії, не спасає. Спасає Церква, а не Біблія. Її можна порівняти з вівтарем, який є священним предметом у літургії, але за межами літургії він є дерев’яним ящиком чи брилою каміння.
На вівтарі здійснюється перетворення хліба та вина на Тіло й Кров, але перетворює не вівтар, але церква. Вірніше Дух Святий для церкви і разом із церквою.
Люди, які шанують Біблію, але заперечують церкву, є латентними мусульманами. Для нас Бог, коли захотів дати нам можливість спасіння, воплотився в людину. Мусульмани вважають, що Аллах воплотився в текст. В альКоран. Якщо взагалі тут можливі якісь аналогії, то аналогом Корану є не Євангеліє, але Христос.
Новий Заповіт – незавершений. Він продовжується з кожним новим поколінням Християн. Христос весь час посеред нас, коли ми збираємося в ім’я Його. Євангельські персонажі продовжують являтися і впливати на події.
Апостол Яків на білому коні передує хрестоносцям через тисячу років після власної страти. Матір Божа являється дітям у Фатімі на початку ХХ століття і безліч разів до того. Євангеліє триває.
Саме тому є пустопорожніми нині популярні тези, буцім віра це одне, а церква – інше, що сповідати можна і в душі, що Біблія дає все, що треба, а чого немає в Біблії, немає бути й у практиці віри.
2. Церкви переповнені обрядовірцями, тими, для кого обряд і церковна формальність заступають живу віру, для кого літургія є магічною дією, язичницькою містерією.
Ще більше є тих, кого обрядовість дратує. Вони кажуть, що сповідання віри – інтимна справа, яка не потребує формальності, подібно до відправлення тілесних потреб. Гадаю, саме там – в інтимній тиші нужника – у них і відбувається контакт з їхнім «богом» - духом каналізації.
Якщо продовжити смердючу метафору, то слід зауважити на тому, що іспражняються усі однаково, але їдять відмінно.
Я дуже давно, ще в дитинстві читав «Один день Івана Денисовича» Солженіцина, не пам'ятаю звідти нічого, окрім одного описання, яке мене вразило. Він розповідає за старого зека з «класово чужих», який просидів з чверть століття. Так ось, коли інші зголоднілі й деморалізовані в'язні накидалися на свою баланду, захлиналися нею, жерли, цей старий зек ВЕЧЕРЯВ. Спина його булла прямою, в цей момент він лишався князем, він притримувався церемоніалу. Здатність триматися за церемоніал, дисципліна обряду дозволяла йому не перетворитися на тварину.
Літургія виростає з таємної вечері. В ній можна знаходити безліч сенсів, я зауважу лише на одному: сенс обряду в тому, щоб життя почало сприйматися, як обряд.
Обряд – це участь у зовнішніх діях, слідування не нами встановленому розпорядку. Нерідко ці рухи й слова є незрозумілими учасникам обряду. Літургія в багатьох храмах читається церковнослов'янською, до недавнього часу (до ІІ Ватиканського Собору) у католиків вона відправлялася латиною.
Розуміння не надто важливе, головне – усвідомлення надзвичайної важливості збереження послідовності обрядових дій, місця кожного слова, і того, що в середині обряду перебуває таємниця, чудо, перетворення.
В літургії ми вчимося переносити це ставлення на Життя – нема неважливого, кожне слово значиме, кожна подія – знак, все – служіння і там є таємниця і чудо.
Якось, один наш тямущий брат поставив дуже продуктивне питання: від чого під час літургії ми співаємо, але не танцюємо?
А тому, що літургійна практика ортодоксів (на відміну від «харизматиків») уникає трансоподібних станів. Саме з тієї причини, що прагне «обрядизувати» побутове, звичайне життя. Бо навички, які набуваються в стані «зміненої свідомості», лише в такому стані і можуть бути використані.
Важливість обряду зумовлює функції кліру. Найчастіше, коли кажуть «церква», мають на увазі священників та єпископів – клір. Іноді так вважають навіть деякі священики та єпископи, бо сприймають церкву лише як конвеєр для виробництва причастя. Це не вірно. Священик не може відслужити літургію самостійно, без участі мирян. Служать вірні, священик лише виконує специфічні функції в цьому служінні, у здійсненні таїнств.
Дослідники зауважують, що священноначаліє – це не уряд церкви, а скоріше академія наук.
Геть попів! – кажуть наші одномірні брати – нам непотрібні посередники між нами і Богом.
Прикол у тому, що попи ніколи не стверджували, що вони є такими посередниками. Посередником є Церква. Й саме церква в первісному значенні цього слова – «еклезія» (сходка подільників). Апостоли торкалися одягу Христа, розмовляли з ним, але хоч щось зрозуміли лише після його страти й воскресіння через стосунки один з одним. Христос каже (неточне цитування): ти скрисятничав у ближніх – це ти в Мене скрисятничав. Ти написав «заяву» на товариша – це ти на Мене написав. Ти не можеш «поставитися» безпосередньо до Мене, але твоє ставлення до ближніх – є ставленням до Мене. Посередником є ближні. Їх ми здатні осягнути, Бога – ні.
3. Безглуздо вимагати від Церкви чогось іншого, окрім буття. «Чогось іншого» варто вимагати від християн. Загальна установка така: бути християнином – це перебувати в служінні. Якщо ти християнин, то кому ти допомагаєш, чому служиш? Нікому, нічому – значить не християнин.
Проте, сама Церква – є чисте в собі і для себе буття. В Євангеліях Христос багато говорить за те – якими ви маєте бути й майже нічого за те, що ви маєте робити. Він не ставить стратегічних завдань, не обговорює тактику.
Я колись купив книжку – «історія церкви», бо гадав, що вона гумористична. Виявилося – ні, автор пише цілком серйозно, отже зовсім не розуміє, що таке історія, і в чому сутність Церкви. Я її викинув, ту книжку.
У Бога нема «історії». У Церкви також. Є історія церковних соборів, послідовність римських пап, житія святих, проте, сама церква має лише буття, є метою самої себе, не змінюється в своїй суті, хоча змінює світ.
Подібно до того гори не мають історії, вони мають геологію. Карпати нічого не роблять. Вони просто є на нашому західному кордоні і це визначає історію України. Якби вони були на нашому східному кордоні, наша історія була б іншою.
Штірнер казав, що мета революції – утворення нових суспільних установ. Мета повстання – піднятися над установами. Так ось – Церква – це повстання.
Коли Бог хоче здійснити велику історичну дію, він в якості інструменту використовує народ, а не церкву. Народ ді-є, а церква є.
4. Багато хто з наших наївних братів і сестер плутають Ісуса Христа із Львом Толстим. Виявляється, між ними є відмінності:
А) Те, що Толстой тщілся висловити в багатотомнику, Христос казав кількома словами.
Б) Христос жив саме так, як проповідував. Натомість, уся глибина і багатоплановість Толстого (й усієї російської літератури) – від терзання тим, що неможливо жити, як проповідуєш.
В) Толстой жив дуже давно і далеко, а Христос живе нині й зовсім поруч.
Г) І, до речі, Христос ніколи не був пацифістом!
5. Є кілька категорій громадян (на загал симпатичних, але наївних і трохи набридливих диваків), яким для підтримання власних ілюзій потрібно дезавуювати християнство.
А) Слов'яномани (не плутати зі звичними слов'янофілами). Доводять, що всі, за кого ми погано знаємо, були слов'янами – трипільці, етруски, фракійці, пітекантропи тощо. Заперечують норманське походження Русі. Власне, демонізація християнства їм потрібна аби пояснити, чому слов'яни, які панували попередні 100 000 років стали терпілами саме в той період, коли за них з'являються достовірні історичні відомості.
Б) Тюркомани. Розповідають все те саме, тільки про тюрків. Кажуть, що Русь була створена тюрками. Стверджують, що провідну роль тюрків у світовій історії приховали чомусь єзуїти (хоча буцімто Ігнатій Лойола мав тюркське походження).
В) Історичні ревізіоністи. Кажуть, що історія почалася 1000 років тому. А християни погані, бо історична хронологія укладалася християнами, які розтягнули її і фальсифікували.
Г) Юдоборці. Кажуть, що вся світова історія є результатом жидівської змови, особливо християнство.
Сперечатися з цими категоріями наших братів безсенсово, краще нацьковувати їх один на одного. Разом їм буде добре.
6. Церкві багато, і часом справедливо, закидають. З цих закидів роблять некоректний висновок, що треба боротися не з негараздами, але з церквою.
Це облуда, бо рівно те саме є можливим закинути будь-чому. Скажімо, Україна має не найкращий клімат, дурнуватих виборців, президента, який нічим не кращий за Патріарха Московського, міністрів, не менш злодійкуватих, аніж єпископи, сексуальну орієнтацію депутатів, зорієнтовану в той самий бік, що й у багатьох «ченців». Чи означає це, що ми маємо поборювати Україну, а не президента, міністрів та депутатів?
Погляньте на власне життя, скільки в ньому брехні, облуди, боягузтва, лінощів і гріха. Чи означає це, що варто покінчити з життям, а не з гріхом?
Церква захаращена – це означає, що її треба вимести від сміття ерпецизму, павутиння гуманізму, бруду толерантності, а не підпалювати. Бо з нею згорять і наші душі.

http://blogs.korrespondent.net/celebrities/blog/bratstvo/a76319

 

Не зрозумів, то в ранні періоди історії християнам мораль дозволяла вбивати і т.і.?
Ось коротенько про головне.[MEDIA]http://www.youtube.com/watch?v=ZjRwplzgxEo&feature=related[/MEDIA]

Добавлено через 13 минут 7 секунд

Ра? Гора? Перуна? Зевса? Прометея? Или кто-то из кучи индийских богов? )))

 

да как то слишком не правдоподобно, крестил князь Владимир, только большие города (физически он больше и не успел бы, да и надобности в крещении сел и выселок не было),а в городах не могло набраться стольо народа , крестил при помощи своей дружины, а она не была настолько многочисленна (сотня - две), что могла зарубить мечом 9 000 000 человек.Я очень сомневаюсь, что ополчение принимало участие в христианизации. Надутая цифра приносит больше вреда чем пользы в аргументах,времена были такие, что с человеческой жизнью не особо считались, но и геноцид своего народа никто не устраивал.Да и не была власть Князя такой тотальной, что он мог силой что то насадить всей стране, если вспомним историю, так Киевляне и выгоняли своих Князей из города, когда те не справлялись со своими обязанностями, почему же в этот раз не выгнали?????

Добавлено через 18 минут 36 секунд
Левашов часто лепит в кучу то , что не лепится, он рассказывает о своих предположениях (и фантазиях) но он как то мало акцентируется на фактах...Например раскопки в Триполье - это факты. Когда у нас на месте, где когда то стояла крепость, делали братскую могилу, то при земляных работах находили наконечники стрел, татарского типа - тоже факт, значит татары по ком то стреляли все таки в наших лесах.Жена моя (да и родственники жены) имеют черты лица монгольского типа, у некоторых родственников это очень ярко выражено, даже цвет кожи желтоватый, значит все таки была асимиляция...Давайте концентрироваться на фактах,а не фантазиях, конечно культура до христианизации была, до наших времен дошел празник Ивана Купала ( правда в этом году его в нашем поселке корректно назвали "Празник Лета", потому как месный батюшка резко против этого празника),если празник дошел до нас через 2 тысячилетия, значит традиции были все таки развиты.

 

Re: Відповідь: Re: Відповідь: Re: Що таке добро і зло, або як нам жити далі.

Глупости и идолопоклонничество. Верить в Христа значит знать, принимать его Учение и жить по нему. А наши люди ходят в Христову церковь, оставаясь язычниками. У нас, как у язычников боги и духи леса, дороги, поля, болота, торговли, войны, любви и пр. - святые Варвара, Григорий, Илья и пр. отвечают за здоровье, успех, рождаемость. Им ставят свечки, их просят о милости, о заступничестве У нас можно сказать : верю в Христа - единого бога, у нас христианин в разговоре о своей вере спокойно употребляет понятие кармы. У нас очень широкие взгляды на веру, граничащие с полным невежеством.
А ведь забота о душе очень важная часть жизни. А душа есть и у верующего и у неверующего.

 

[MEDIA]http://www.youtube.com/watch?v=RirDNctvamM&feature=related[/MEDIA][MEDIA]http://www.youtube.com/watch?v=6iDGaax7Ceo&feature=related[/MEDIA]