Гайд-парк (Уголок Оратора)

Тема у розділі 'Курилка, болталка', створена користувачем Reno, 18 сер 2014.

  1. ChameLeon

    ChameLeon Заслужений майстер

    Повідомлення:
    1.909
    Симпатії:
    7.131
    Адреса:
    В. Бугаївка, Васильківський р-он
    @Энки, жесть..
    Сегодня начну с первого романа. Учение дона Хуана. Путь знаний индейцев Яки.
    Если я не появлюсь на форуме в течении недели, позвони мне, пожалуйста, узнать состояние моего психического здоровья.
     
    sanykrimea, Бригадир та Владмир подобається це.
  2. Энки

    Энки Модератор Команда форуму

    Повідомлення:
    15.566
    Симпатії:
    15.334
    Адреса:
    Київ
    Ну если ты не будешь есть кактусы, курить грибы и мазать яйца смальцем с толчёным дурманом, то всё будет в порядке.
     
    Бригадир та ChameLeon подобається це.
  3. Энки

    Энки Модератор Команда форуму

    Повідомлення:
    15.566
    Симпатії:
    15.334
    Адреса:
    Київ
    Хотя японцы - почти те же индейцы, только пару десят тысяч лет разделились. И у японцев есть "концепт", один из которых у Кастанеды в основе, - ичибан. Типа ты должен всё делать так, будто это последнее действие в твоей жизни, бо умереть ты можешь в любой момент.
    Так что або это одна из попсовых тем в американской психологии 60х, которую Кастанеда списал у японцев, для большего шика. Або это действительно древний культурный концепт, существоваший ещё до расселения человека в Америку через дальный Восток, и действительно его до сих пор сохранили и японцы, и индейцы.
    Або это спекуляция автора, типа троллинг, бо теория об расселении именно так народов - тоже попсовая, и он намеренно приписывал коренным жителям мексиканских пустынь раскрученные дальневосточные философии.
    И там из таких неоднозначностей вся книжка.
    Однозначно то, что автор - высоко эрудированно-интеллектуальный тролль, с психологическим образованием. Если такое интересно, то стоит почитать.
     
    ChameLeon подобається це.
  4. Whisker

    Whisker Інженер

    Повідомлення:
    763
    Симпатії:
    1.962
    Адреса:
    Київ
    Путешествие в икстлан.
     
  5. sanykrimea

    sanykrimea Firewall Команда форуму

    Повідомлення:
    24.561
    Симпатії:
    81.814
    Я: - Иммунитет, что за нафиг, почему у меня температура 40?
    Иммунитет: - Я выбросил в кровь пирогены, которые добрались до центра терморегуляции в гипоталамусе и тот сместил точку равновесия в сторону теплопродукции.
    Я: - К черту физиологию, зачем так много?
    Иммунитет: - Обнаружено вторжение вируса, который не может долго существовать при температуре 40°С, поэтому я выбросил в кровь пиро...
    Я: - А я?! Я тоже не могу долго существовать при температуре 40°С!
    Иммунитет: - Обнаружено вторжение вируса, который...
    Мозг: - Заканчивайте разговор, я отключаю сознание как самый энергозатратный процесс в организме, нам еще до 41 прогреться нужно.
    Я: - Зачем?!!
    Иммунитет: - Обнаружено вторжение вируса, который...
    Мозг: - Иммунитет, он тебя уже не слышит. Только это... я до 42 греть не буду.
    Иммунитет: - Обнаружено вторжение мозга, который...
    Мозг: - Всё, всё, уговорил, черт языкатый.
    Я: - Привет, парни!
    Мозг и Иммунитет хором: - Да как так-то?
    Я: - Знакомьтесь, это парацетамол.
    Парацетамол: - Гипоталамус, ты не мог бы снизить чувствительность своих рецепторов к пирогенам?
    Гипоталамус: - Легко.
    Иммунитет: - А что, так можно было?
    Вирус: - Йу-ху! 37,2! Я буду жииииииить!
    Иммунитет: - Ну уж фигушки. Печень!
    Печень (отрываясь от укладывания гликогена в заначку): - Ась?
    Иммунитет: - Врубай цитохром Р450!
    Печень (зевая): - Который из?
    Иммунитет (ошарашенно): - А их несколько?
    Печень (надевая очки, менторским тоном): - Цитохромы обнаружены во всех царствах живых организмов, известно более 50 тысяч различных вариантов фермента, а теперь все поименно...
    Иммунитет: - Стоять! Не надо все. Что есть против парацетамола?
    Печень (шурша справочниками): - Ну... CYP2E1 и CYP3A4, правда зависит от того, что будем делать - глюкуронизировать, сульфатировать или N-гидроксилировать, потому что если нам придется учесть следующие нюансы...
    Иммунитет: - Нет, ты издеваешься?! Врубай все!
    Печень: - Ты уверен?
    Мозг: - Эммм.. иммунитет, печень дело говорит, давай обсудим.
    Иммунитет: - Заткнулись оба! Операцией «Инфекция» руковожу я, так что, печень, врубай цитохромы, мозг, вырубай этого идиота.
    Я: - Не получится, уже 36,6.
    N-ацетил-р-бензохинонимин: - Всем привет! (Достает ножницы и начинает кромсать гепатоциты)
    Иммунитет: - Это еще кто?
    Печень: - ...и в таком случае около 15% парацетамола пойдет по этому пути, в результате чего мы получим чрезвычайно активный и мощный алкилирующий метаболит под названием... А. Он уже тут. Иммунитет, разгребай.
    Иммунитет: - А чего это я?
    Печень: - Ну ты настоял.
    Иммунитет: - Ничего не знаю, у меня вирус, мне есть, чем заняться.
    Печень: - Псс, мозг, хочешь немного острой печеночной недостаточности?
    Мозг: - Сдурела? Нет, конечно!
    Печень: - Тогда думай, что будем делать с N-ацетил-р-бензохинонимином.
    Мозг (порывшись в долговременной памяти в гиппокампе): - Глутатионом его!
    Печень (шурша справочниками): - О. Точно. Там есть сульфгидрильные группы. Отлично. Пусть к ним присоединяется вместо того, чтобы нормальные белки из строя выводить.
    N-ацетил-р-бензохинонимин: - Э-э-э, полегче, это необратимо!
    Печень: - Я в курсе, глутатион, фас!
    Глутатион: - Кусь!
    Вирус: - А я уже в кардиомиоцитах!
    Я: - Иммунитет, что за хрень?!
    Иммунитет: - Ничего не знаю, у меня руки связаны, температура нормальная, сами разбирайтесь.
    Я: - И сколько тебе нужно?
    Иммунитет: - Хотя бы 38,5°С
    Я: - Мозг, сможем вернуть как было, но не как было?
    Мозг: - Ну... Гипоталамус?
    Гипоталамус: - Ага, уже сможем, печень весь парацетамол разобрала.
    Печень (пришивая на себя очередную заплатку): - Не щадя живота своего, между прочим.
    Я: - Всё, всё, выздоровлю - подкину тебе глюкозы из пироженок.
    Печень (мечтательно): - Еще один погребок под гликоген вырою.
    Поджелудочная железа: - Я всё слышу!
    Гипоталамус: - 38,5!
    Иммунитет: - Ну всё, щас я его (ускоряет синтез антител, активирует лимфоциты-убийцы).
    Вирус: - Опаньки.
    Антитела (облепляя вирус): - Наша прелесссссть!
    Макрофаги: - Кусь!
    Лимфоциты-убийцы: - Шмяк!
    Вирус: - Я еще be back...back...back...
    Иммунитет: - Не надейся, я тебя запомнил.
    Гипоталамус: - Ну что, точку равновесия можно возвращать на место?
    Все хором: - НУЖНО!!!
    Я: - Фух. Справились.
    Иммунитет: - Обнаружено вторжение бактерии! Пирогены, товсь!
    Все: - Ну ** твою ****!!!
     
    Whisker, Reno та ChameLeon подобається це.
  6. sanykrimea

    sanykrimea Firewall Команда форуму

    Повідомлення:
    24.561
    Симпатії:
    81.814
    Этанол: - Привет-привет, это снова я! Пошалим?
    Печень: - О, неееет…
    Член: - О, неееет…
    Мозг: - О, дааа! Э, член, а тебе-то что в прошлый раз не понравилось?
    Член: - Например, бужирование уретры.
    Мозг: - Так думать надо было, прежде чем лезть непонятно куда без защитного снаряжения.
    Член: - Я? Думать? Шутку понял. Смешно.
    Печень: - А мне метронидазол не понравился.
    Этанол: - Точно-точно, из-за него меня неделю к вам не пускали.
    Альдегиддегидрогеназа: - Не из-за него, а из-за меня. Я с ним по гороскопу не совместима, я Дева, а он – Козёл.
    2-оксиметронидазол: - Кто козёл?!
    Мозг: - А ты что тут делаешь, метаболит несчастный? У тебя период полувыведения 8 часов. Печень, что за дела!
    Печень: - Ну ни шмагла я… там квота на выведение с калом всего 15%, а эти желчевыводящие забастовку устроили, баррикад настроили.
    Этанол: - Так что, я зря заглянул?
    Мозг: - Не-не, ща уладим. Почки!
    Почки: - Да-да, он уже во вторичной моче, можете продолжать.
    Мозг: - На чем мы остановились?
    Этанол: - Пока на 20 граммах.
    Мозг (блаженно закатывая глаза): - Мой любимый размер. Слышь, алкогольдегидрогеназа, ты это, не торопись, ладно?
    Алкогольдегидрогеназа (деловито отрывая два атома водорода от этанола): - Тебя спросить забыла.
    Этанол: - А у меня тут пополнение…
    Миндалина: - Всем привет!
    Префронтальная кора: - Всем пока!
    Миндалина: - Я тут пока порулю. Давно хотела выяснить, сможем ли мы с прыжка на продольный шпагат сесть?
    Член: - Нет!!!
    Миндалина: - Ну да, похоже, что нет. Член, ты это… извини что ль.
    Член: - Ни в чем себе не отказывай, ага.
    Миндалина: - Дурик, кто ж мне помешает? Префронтальная кора в отключке.
    Каталаза: - Ну я могу (начинает тоже деловито отрывать два атома водорода от этанола).
    Этанол: - На помощь!
    Печень: - Слушайте, тут уже этого этанола местами по пояс будет. Чего делать-то?
    Остатки мозга: - Врубай цитохром Р450!
    Печень: - Не-не-не, идите нафиг, вспомните, как с парацетамолом было!
    Остатки мозга: - Так то парацетамол, а тут мелочь какая-то девятиатомная, фтопку его! А то миндалина уже гуглит что-то про паркур и подводное плавание, а на улице зима и -20!
    Печень (зажмурившись дергает рубильник с надписью «Р450»): - Хрен с тобой, паркур хуже, я до сих пор парапет на набережной вспоминаю.
    Свободные радикалы: - Даров, пацаны! (устраивают жесткий прессинг липидам, те перекисно окисляются).
    Остатки мозга: - Не понял. Печень?
    Печень: - А я предупреждала. Через Р450 этанол только в нагрузку с этими разобрать можно.
    Мембраны всех клеток организма: - Ну вашу ж мать…
    Кровь: - Слушайте, я всё понимаю, у вас там веселье, а у меня критическое снижение объема циркулирующей плазмы. Где-то течет.
    Остатки мозга: - Член?
    Член: - А я че? На мне даже sphincter digitorum* пытались применять, не помогает, протечка выше.
    Мочевой пузырь: - На меня тоже не смотрите, я не при делах.
    Остатки мозга: - Почки?!
    Почки: - Мы органы маленькие, нам никто не говорил, что надо воду с электролитами и глюкозой обратно закачивать.
    Остатки мозга: - А где вазопрессин? Это ж его епархия.
    Вазопрессин (сдавленным голосом): - Тут я.
    Остатки мозга: - Где???
    Вазопрессин: - Да всё там же, в задней доле гипофиза.
    Остатки мозга: - Не понял, а почему ты еще там, а не тут?
    Вазопрессин: - Канал открыть не могу. Там этанол в мембрану вклинился, белок канала поджал, кальций в замочную скважину попасть не может, так что как-нибудь без меня.
    Кровь (постепенно сгущаясь): - Ну офигеть теперь.
    Остатки мозга: - А чего мы так болим?
    Кровь: - Так вон сколько уксусного альдегида эта сладкая троица наплодила.
    Остатки мозга: - Э, алкогольдегидрогеназа и как вас там остальных, хватит! Переключайтесь на уксусный альдегид!
    Алкогольдегидрогеназа: - Мы не можем, у нас лапки. Вон, альдегиддегидрогеназу спрашивайте.
    Альдегиддегидрогеназа (высунув язык от усердия, долго перебирает в руках атомы водорода и кислорода, прикидывая, как их прикрутить к уксусному альдегиду, чтобы получилась кислота): - Не-ме-шай-те-мне.
    Остатки мозга: - А почему она одна? Вторая ж должна в митохондриях сидеть?
    9-я и 12-я хромосомы: - Мы не хотим тебя снова расстраивать, но у нас тут мааааленький такой дефектик имеется. В общем, она у вас слегка неполноценная. Слабенькая и медлененькая.
    Уксусный альдегид: - Бугага.
    Остатки мозга: - Снова? Почему снова?
    9-я и 12-я хромосомы: - Так мы тебе это на каждой пьянке рассказываем, а ты к утру забываешь.
    Алкогольный палимпсест: - Ага! Это я!
    Остатки мозга: - Сгинь! Че делать-то?
    Желудок: - Ну есть у меня одна идея, но она тебе не понравится.
    Остатки мозга: - Черт с тобой, метай!
    Желудок: - Буэ…
    Глаза: - Эй, тут на выходе чипсы, мороженое, соленые огурцы и половинка киви. Ничоси мешанина.
    Центр голода: - Ой, тут этанол приходил, нейроны в качестве жеста гостеприимства агути-связанный белок выкатили, а я после него такой внезапный, такой противоречивый весь, такой несуразный…
    Глаза: - Да видим, какое разное ты несешь, мы в нём лежим.
    Сфинктер мочевого пузыря: - Эй, мозг, есть кто живой? Мы писать хотим.
    Императивный позыв: - Расслабься…
    ***
    Продолговатый мозг: - Вдох, выдох. Вдох, выдох. Вдох, выдох.
    Сердце: - Дык как. Дык как. Дык как так-то.
    Продолговатый мозг: - Сердце, блин, не трои, я одновременно и за тобой, и за легкими не услежу.
    Кофеин: - Сердце беру на себя.
    Сердце: - Ты откуда???
    Кофеин: - Из топа антипохмельных средств сайта похмелью-точка-да.
    Сердце (хватает ртом воздух): - Кислороду! Кислороду!
    Кофеин: - Ой, я тебе немножко систолический объем увеличил. Сотки хватит?
    Сердце: - Печень! Забери его от меня!
    Печень (с подозрением): - Он через кого метаболизируется?
    Кофеин: - Через него, через него, муахаха!
    Печень: - Нееееееет, только не цитохром!
    Парацетамол: - Привет! Давно не виделись!
    Печень: - Б**! Ты тут как???
    Парацетамол: - С первой страницы выдачи по запросу «вылечить похмелье без регистрации и СМС».
    Печень: - Мне п****ц…
    Этанол: - Теперь – определенно!
    Печень (съеживаясь): - Свят-свят-свят, мы ж тебя вчера под корень…
    Этанол: - А я не ваш. Я соседский. Натуральный, из отборной свеклы. Прибыл вас лечить.
    Все хором: - НЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕЕТ!
     
    Whisker та Reno подобається це.
  7. sanykrimea

    sanykrimea Firewall Команда форуму

    Повідомлення:
    24.561
    Симпатії:
    81.814
  8. sanykrimea

    sanykrimea Firewall Команда форуму

    Повідомлення:
    24.561
    Симпатії:
    81.814
    [​IMG] Глеб Бабич
    7 ч. ·

    "Казочка про веранду, або - Ті, хто тримає дах..."

    В одному файному місті було улюблене всіма місце - величезна, зелена, затишна веранда на березі широкої річки. Тут було зручно сидіти і неквапливо пити пиво, ліниво витріщатися в телевізор, і вести тихі розмови «за життя».

    Відпочивали тут цілими сім'ями - прямо біля фонтану була дитяча зона з гірками і гойдалками. Навколо було розташовано кілька кафе - ціни були приємні, а меню радувало всілякими смаколиками.
    Місто «зависало» тут цілий рік. Веранда була накрита масивним дахом, що тримався на дерев'яних стовпах-колонах. А взимку в отвори вставляли вікна, і запалювали камін.
    Городяни пишалися верандою, називали її «наше місце», і сюди обов'язково заглядав кожен, хто приїжджав в містечко.

    Одного разу, весняним днем, коли усміхнене сонце обіцяло тільки радощі - пролунав страшний тріск. Дерев'яні колони, на яких тримався важкий дах, почали лопатися і просідати одна за одною.

    Просто ніхто не помітив, що вночі хтось спиляв кілька стовпів. І відвіз їх до себе на дачу. А може, і помітили, але не вважали це яскравою подією - адже практично нічого не змінилося.

    Гучний тріск налякав усіх, а пил, що сипався зі стелі, забивав очі та дихання. Частина натовпу, кашляючи, вже почала впадати в паніку. Але тут, багато чоловіків згадали, що вони чоловіки, схопилися на перила балюстради, підперли дах плечима, напружилися - і падіння зупинилося.

    Пил осів, і в дверному отворі почали з'являтися приголомшені, але зацікавлені мешканці, що вискочили на вулицю.

    - Нє, ну ви молодці хлопці, респект!
    - Я, головне сиджу, а тут штукатурка поруч - ляп! Я пиво в руки - і на вулицю ...
    - Дякую, милі - я б діток не встигла вивести ...
    - Стільки людей могло задавити ...
    - Ні, ну я не знала, що навколо стільки справжніх чоловіків ...
    - Пиво героям! ..

    Кілька парубків, які вибігли з усіма на вулицю, рвонули до сусіднього кафе за пивом.
    Чоловікам, що тримали на плечах дах веранди, було не до пива. Конструкція була важкою, незручною, давила на плечі і загрозливо потріскувала.
    Гінці повернулися з пінними келихами, зрозуміли свою помилку, і сіли за столик пити - не пропадати ж напою.

    - Треба ж щось робити, кудись дзвонити? - розгублено сказала одна з жінок.
    - Зараз рятувальників наберемо, мера і поліцію - сказав хтось з пивної компанії, і почав витирати серветкою жирні від риби пальці, щоб дістати телефон ...

    Події на веранді розвивалися, як завжди, не поспішаючи. Хтось телефонував, хтось бродив, зацікавлено розглядаючи пошкодження, і людей під дахом. У центрі зав'язалася суперечка, хто винен - злодій, якій вкрав колони, будівельники, які могли б їх поставити густіше, або охорона парку, в якому стояло кафе? Суперечка ставала голоснішою. У запалі, опоненти іноді кричали один одному «Йди - тримай дах!» Але ніхто не йшов, і не тримав.
    Група міцних молодих людей сперечалася голосніше за всіх. Воно і зрозуміло – самим дієвим вони вважали набити морду винуватому. Але не могли вирішити до кого йти, тому вирішили бити їх всім передбачуваним винуватцям по черзі, а для початку озирнутися на всі боки. Може почати прямо тут? Рано чи пізно - винуватець попадеться.

    Тих, хто тримав дах, все це цікавило мало. Почався дощ - він бив по спинах і тек за комір. А вітер тиснув на конструкцію, і намагався вирвати її з рук. Ставало прохолодно. Затерплі руки і плечі починали костеніти. А очі, не дивлячись на холод - заливав липкий піт.

    Дуже скоро з міста прилетіло два запорошених автобуса. З нього вивантажилися якісь діловиті люди. Вони почали будувати тимчасові підпори, акуратно поїти і годувати тих, хто тримав дах, та перев'язувати подряпини і садна.
    Час від часу деякі з них підміняли втомлених. Процес потихеньку налагодився. Дах більше не тріщав.
    Люди з автобусів потихеньку винесли сміття, і навіть підмели веранду.

    Майже одночасно з ними приїхали журналісти. Вони нишпорили всюди з камерами, а клацання фотоапаратів зливалося в кулеметні черги.
    Кількість версій потроїлася, і деякі стали зовсім фантастичними. У кутку веранди поставили софіти навколо круглого столу. Там, в прямому ефірі, обговорювали версію, що в конструкцію спеціально закладена помилка. Кількість потенційних змовників росла, і наближалася до кількості мешканців міста. Тому більшість зійшлася на тому, що винен мер. Після чого обговорення, як завжди, перейшло до лайки, тобто до грошей і влади.

    Приїхали будівельники. Заміряли все, і щось записали на папірці. Прораб почухав потилицю, і поскаржився, що на складі будматеріалів «хрін ночував». Подзвонили меру. Мер наказав "не бздіти", і мовляв "впораємося"! Будівельники поїхали.

    Приїхали рятувальники. Спробували вивести людей з веранди. Але пиво, і приглушена небезпека зробили свою справу. Рятувальників послали. Рятувальники заперечили. В кутку з круглим столом виникла версія, що винні саме рятувальники. Рятувальники знизали плечима, вийшли, і виставили оточення навколо.

    Телевізор давно включили знову, і народ з цікавістю дивився репортажі про те, що відбувається на веранді. Як правило, вони сильно відрізнялися від того, що люди бачили навколо. Але помічало це не дуже багато людей. Більшість охоче вірило. І навіть той, кого замість Петра журналісти назвали Сергієм - попросив його тепер так і називати, тому, що мама з татом помилилися.
    Тих, хто тримав дах, журналісти прозвали «атлантами», що охоче підхопили всі.
    «Атланти» в бік телевізора намагалися не дивитися. А коли дивилися - придушено матюкалися.

    Поступово життя на веранді повернулося на круги своя. І всі потихеньку стали забувати, що дах тримають не дерев'яні колони, а живі люди. Багато хто, просто бистро навчився не дивитися в їхній бік. На столиках знову з'явилася їжа. А пиво з них і так не зникало.
    У кутку, де як і раніше сперечалися люди разом з журналістами ( що залишилися біля пульсу подій, і пива) - версії події продовжували множитися. Потихеньку стала забуватися головна причина - злодій, який вкрав колони. Це було нецікаво.

    Незабаром, парубки, які сиділи за столом і пили по восьмому келиху, звернули увагу, що хтось стоїть на перилах, і тримає дах.

    - О, хлопці - що ви там стоїте? Кидайте всю цю маячню, і гайда до нас - пиво пити.
    Хлопці, відпльовуючи пота, спробували пояснити, що якщо вони підуть, то дах впаде, і накриє всіх, як мідним тазом.
    - Та схаменіться! Хто вам таке сказав? Вас обманюють! Осьо - подивіться в телевізор - у нас все, як і раніше. Життя йде своєю чергою! Ви ще скажіть, що «хтось стовпи вкрав»!
    Хлопці сказали, що вони думають про телевізор.
    - Ну, не вірите телевізору - подивіться на нас! Ми сидимо тут уже котру годину, спокійно п'ємо пиво, і з нами нічого не сталося - бачите? Вас не переконує реальність того, що відбувається? Ідіть до нас. Нічого не сталося до цього - нічого не трапитися зараз!
    Ті, хто стоїть під стелею сказали, що вони зроблять в першу чергу, коли у них звільняться руки. Сидячі за пивним столом образилися -"Ну, дивіться ... Ми вас туди не посилали!"
    Вони зблизили лоби, і почали перешіптуватися тихіше. Інакше як «ці ср* ні атланти» - людей з дахом на плечах вони більше не називали.

    В процесі, час від часу приїжджали якісь мутні люди. Вони фотографувалися з «атлантами». Підходили до столу в кутку, і розповідали, як би вони швидко все могли вирішити, пригощали всіх пивом (або пили його за чужий рахунок), роздавали яскраві буклети, і їхали геть.
    Після таких візитів пожвавлення в рядах тих, хто сперечався - росло. А журналісти приймалися міркувати, «як би було добре, якщо ...».

    Раніше, тих, хто на час поступався вантажу на плечах і йшов відпочити - всі кликали до себе. Тепер же їх намагалися не помічати, або опускали очі і бурмотіли, що «тут насправді зайнято». Деякі, що спочатку дій пригощали своїх рятівників, почали роздратовано питати «А хто платити буде?. І трясти зім'ятими рахунками.
    Тільки люди з запорошених автобусів, та будівельники, що почали підвозити колоди, дошки і цвяхи - продовжували тихий мурашиний рух.
    Час від часу, вони намагалися переконати тих, хто сидить за столиками приєднатися до спільної роботи.
    Від них мляво відмахувалися. А деякі виходили з себе, і кричали:
    -Що це у вас? Рятувальна операція? Будівельна? Спочатку назвіть будівництво - будівництвом, а потім ...
    - Нехай син мера туди лізе ...
    Люди, які тримають дах, перестали звертати увагу на цей галас. За багатогодинне стояння вони навчилися правильно розподіляти навантаження на м'язи, і робити заміну втомлених.

    Група міцних молодих людей вже встигла набити морду бармену, охоронцеві і торговцю морозивом, що проходив повз. Просто про всяк випадок.
    Об'єднавшись з людьми за столом суперечок, вони швидко вловили коло потенційних винуватців, випили пива, загнуздали натовп, і почали приставати до «атлантів».
    - Пішли з нами. Ми розповімо хто винен. Дах треба тримати не тут! Кидайте все, і пішли на ...
    - Пішли на ... - коротко огризнулися з під даху, і плавно перенесли навантаження на іншу групу м'язів.
    Під'їхала вантажівка з лісом, будівельний кран і екскаватор. Натовп, що скучив по пригодах, весело осатанів.
    - Давай сюди вантажівку! Поїдемо в місто бити морду винуватим, і будувати який-небудь новий дах!
    (При слові «будувати», велика частина натовпу розчаровано потягнулася назад за столики).
    - Екскаватор куплений за міські гроші! На них можна було б побудувати літній кінотеатр і бювет! Ганьба!
    - Кран пригнали не просто так! Зараз він нас усіх підніме, і унесе! ...

    Крики перекрили удари молотка. Зосереджені робітники почали збивати і встановлювати паркан навколо веранди. Крізь почали з'являтися таблички «Не вилазь уб'є!», «Не стій під стрілою!», «Не включати, працюють люди!» І «Прохід закритий. Обійди справа ».

    - Що це? Яке «справа»? За яким правом? Ми тут відпочиваємо ... Ми ...

    Прораб мовчки прибив до паркану табличку зі словом «Будівельний об'єкт».
    - Нас тут мер прислав. Ви просили назвати будівництво - будівництвом? Прошу. Запис в будівельну бригаду - он в тому вагончику.

    Натовп почав стрімко танути. Люди згадували про важливі, незакінчені справи і поспішали додому. Група міцних молодих людей розсипалася на зграйки, і поїхала шукати пригод. Найгучніші і міцні з них, поїхали допивати пиво на дачу, де зі вчора стояли вкрадені колони.
    Веранда спорожніла.

    Залишилися тільки ті, хто тримав у на плечах дах. І ті, хто їм допомагав. Вони дивилися, як робочі приладнують нові стовпи. Густо. З запасом. Щоб більше не впало.

    Веранда продовжувала жити. Вона відроджувалася.
    Завтра люди забудуть про сьогоднішній день. І знову повернуться сюди. Життя піде далі.

    І коли «атланти» і ті, хто їм допомагав, будуть збиратися тут, на веранді, щоб відпочити і випити пива з усім містом - вони не будуть згадувати поганого.
    Вони будуть посміхатися, згадувати смішне, і говорити один одному - «брат».
    І іноді просити зробити тихіше телевізор.

    Неподалік зупинилася машина. З неї вийшла жінка в дорогому пальто. Примруживши очі, вона подивилася на будівельну метушню, і тихо пробурмотіла:
    - Любі мої ... це завдяки нашим зусиллям і наполегливості ...
    Грюкнули двері. На галявині перед верандою залишилося хмара вихлопного газу, і, чомусь, коса.

    Прораб підняв косу, помацав лезо, і хмикнув - «Тупа, однак!»
    І пішов її точити. Ну а що? Знадобиться після будівництва.

    [​IMG]
     
    Пітон, Reno, Бригадир та 2 іншим подобається це.
  9. Бригадир

    Бригадир Заслужений майстер

    Повідомлення:
    10.397
    Симпатії:
    6.779
    Адреса:
    Одесса
    Reno та Пітон подобається це.
  10. ChameLeon

    ChameLeon Заслужений майстер

    Повідомлення:
    1.909
    Симпатії:
    7.131
    Адреса:
    В. Бугаївка, Васильківський р-он
    Пітон, sanykrimea, Руслан_77_ та 3 іншим подобається це.

Поділитися цією сторінкою