Энки (30.01.2011- ) Стать: Чоловіча Адреса: Київ Я бачу переважно кончені корчі Кати/фільтри скорочені, зрізАні Такі, що не заводяться у -5 І биті, із шпаклівкою шарАми І цирк на дроті - на дорозі Від водіїв тих блях... krainamaystriv.com, 2019 Про Євробляхи
Ктт своими глазами не видел не поймет. --- добавлено: 11 січ 2019 у 22:38 --- Когда стоишь рядом кажется, что отвесная стена, которая в любой момент может на тебя обрушиться. Жуткое тлущение.
Вейшнорыя 1 год · — Прывітаньне, Валодзя! Ало. — Что? — Прывітаньне гавару! — Что?! — Ой, прасці. Не пераключыўся. Здрауствуй! — Здравствуй, Григорьевич. Опять ты. — Я, Валодзя. — Что на этот раз? — Валодзя, я перэдумаў. Не нада вам в нас вступаць. — Я так и думал. Рад, что ты соглашаешься с нашим предложением. — Валодзя, я не саглашаюсь. — Григорьевич, прекращай вот это вот всё. Ты сам понимаешь — так как раньше, уже не будет. Денег вам больше никто не даст просто так. — Я панімаю, Валодзя... Панімаю. Паэтаму мы рэшылі аб’едзіняцца, но з другімі. Вот. — Григорьевич, ну не смеши ты меня. Ты же умный мужик, кому вы нужны? В Евросоюз вступите? Ты свой ВВП видел? Вы даже в ВТО не можете вступить, какой Евросоюз? Ну отменишь ты смертную казнь, ну поставишь на нашей границе посты. Думаешь, всё? Сразу вам синие флаги с жёлтыми звёздами на райисполкомы разрешат вешать? Дудки. Никому вы там не нужны. Они ещё Румынию с Болгарией переварить не могут. Брексит, опять же. Забудь, Григорьевич. — Вало... — В НАТО вас, думаешь, возьмут? С вашей, прости меня Господи, армией, с границей в пяти минутах от Смоленска? Раскрой глаза, Григорьевич. Только мы вас готовы поддерживать. Не просто так, конечно. Мир меняется, надо объединяться. — Владзіміра... — Ну вот с кем, если не с нами, Саш? А? Головой подумай, кто у вас ещё остаётся? — Украіна. — Что? — Украіна, Валодзя. — Подо... — Ты сам падумай — рынак пачці как ваш, эканоміка слабенькая, прэдпрыяція бедные. Нашы мазы і трактара как піражкі пайдут. Малочка, мяса — всё можна пастаўляць. Ані нам тожэ сваё што-нібуць. Туда-сюда, чэрэз пару лет выйдзем на аб’ёмы. Ім жэ толька намекні, што проціў вас аб’едзіняемся, чэрэз час в Мінске будут са всемі бумагамі і аркестрам. Ужэ званілі спрашывалі. — Григорь... — Я і названіе прыдумал — Кіевская Беларусь. Как цебе? — ... — Ані нам томаса немнога дадут свайво, введзём обшчые санкцыі проціў вас. Будзеце в Калініграт чэрэз Мурманск летаць, Валодзя. Прэдстаўляеш? — Мы на энергоносители цены поднимем. — Ну памёрзнем чуць, для арганізма палезна. Ізмененіе клімата апяць жэ, Валодзя. Глабальнае пацепленіе начынаецца, я па целевізару відзяў. Ты не сматрэў? Рассія 24, там ешчо гаварылі, што скора всю Амерыку затопіт. Пасматры. — Остановим строительство Островецкой АЭС. — Да хоть себе её всю забірайце, в Варонеж. Мы да сіх пор не знаем, зачэм её строім. — Танковая колонна из Брянска выйдет. — Валодзя, у нас сісцема Белтол для транспартных срэдств цяжэлее 3,5 тоны. Вам дзешэвле будзет новый крэдзіт даць. — Григорьевич! — Нічэво лічнава. Джаст, как гаварыцца, бізнэс, Валодзя. — Сколько? — Адзін міліард долараў. — Сколько?! — Пяцьсот міліонаў. В этам гаду. І ешчо трыста в следуюшчэм. Пат тры працэнта. — Ты не обна... — Мы ужэ всё пашчыталі, далжно хваціць. Іначэ прыдзёцца запускаць в вешчаніе украінскій целеканал. — Ясно... Обсужу с правительством, перезвоню. — Ну вот, атлічна. Пладатворный разгавор. — До свидания. — Давай, Валодзя. Пака. Алесь Пілецкі
" Вони пройшли у кімнату-боковеньку, що скидалася на низький підвальчик, і всілися в м’яких кріслах. — Мармусіє! — погукав Сиз. — Прошу вас, принесіть нам дещо із тих запасів, із світлячкових мальків і гібридів, які ми показуємо тільки найкращим гостям. А заодно приготуйте три чашечки кави коро-хоро. Ввійшла висока, пряма, надзвичайно сухорлява стовусиха. Не сказати б, що їй дев’яносто років, ну хіба що від сили сімдесят. Вона була вся в чорному, тільки білий комірець облягав її тонку шию. Та ще біле сріблясте волосся було гладенько зачесане назад. Говорили, що в молоді роки вона їздила в Юхландію, вчилася там в королівському коледжі і, мабуть, звідти вивезла деяку холоднуватість, гордовиту поставу і нестовусівську стриманість у розмовах і жестах. — Коро-хоро приготуйте, дорога Мармусіє, так, як я люблю: густенько, густенько і з жовтою плівочкою! — нагадав їй Сиз. — Ви хочете сказати, — холодно перепитала Мармусія, — щоб я влила туди березового соку? — Атож, атож, березового соку! — І додала краплю тернового молочка? — От, от, от! Саме тернового молочка. — І всипала крихту тим’янових зерен? — О-во-во! Саме крихту тим’янових зерен! — І присмачила зверху тертими горіхами? — Правильно! Правильно, Мармусіє! Саме так: коли кава закипить і почне вже загусати, тоді зверху посипте, потрусіть товчених горіхів, легенько посипте, щоб вони, знаєте, пудрою, пудрою лежали на жовтій пінці. Особливо на краях! — Так-от! — випростала спину Мармусія і холодно глянула на Сиза. — Все це я знаю сама. Знаю з шістнадцяти років, з королівського коледжу. І пора зрозуміти: не гідно підказувати вашій сестрі, яка все життя готує каву коро-хоро і подавала її самому Чуй-Голованові. Мармусія стисла губи і вийшла з кімнати
