Гайд-парк (Уголок Оратора)

Serge Markitanenko
5 мин ·

ПОВЧАЛЬНИЙ ПРИКЛАД ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
чи трошки про важливість сільського господарства

Спойлер

Як не дивно, але потужну державу можна створити лише маючи у фундаменті міцне сільське господарство. Спроби розвивати інші галузі економіки без продуктивного села більше схожі на зведення будинку на піску – якийсь час він простоїть, але халепа неминуча. І ось чому.

По перше експорт продуктів дозволяє накопичити перші капітали, які потім можна інвестувати у промисловість. Звичайно, гроші можна позичити у товаришів з Всесвітнього банку та МВФ. Але так позичати можна менше, отже й віддавати треба зовсім інші суми.

Але куди важливіший інший наслідок ровику малого фермерства – за кілька років у країні з’являється чисельний і потужний клас споживачів, які готові купляти продукцію вітчизняної промисловості.

В азійських країнах, мільйони бувших батраків, створили надійний ринок збуту для власної індустрії: першими моделями Тойоти та Ніссану були машини саме для фермерів, мотоцикли та скутери Хонди теж орієнтувалися на внутрішній ринок.

Також, мале фермерство відіграє роль велферу у аграрних країнах – втративши роботу на фабриці, робітник зажди може повернутися обробляти свою ділянку, не навантажуючи соціальні фонди (як в розвинутих країнах), не поповнюючи банди (як у країнах з латифундійним сільським господарством.), і не поповнюючи загони антиурядових повстанців.

Крім накопичення капіталу та створення внутрішнього платоспроможного ринку для індустрії, продуктивне сільське господарство дає хороші переваги з точки зору зовнішньоторгового балансу.

Зазвичай в країнах, що розвиваються, імпортується товарів більше, ніж експортується. Різницю, як правило, перекривають зовнішніми запозиченнями чи друком зайвих грошей (інфляцією). Або обома способами одночасно.

Якщо раптом в країни з’являється надлишок валюти, то найпростіший спосіб його змарнувати – почати імпортувати харчі у великих обсягах.

Саме низькопродуктивний характер (не плутати з прибутковістю!) сільського господарства Південної Америки підірвав спробу цих країн перейти у вищий щабель розвитку.

Після Другої світової війни Бразилія спробували здійснити рішучі перетворення у економіці. Протягом тривалого часу, країні вдавалося нарощувати експорт промислових товарів набагато краще, ніж виробництво продовольства.

Економічний розвиток викликав зростання добробуту громадян. В свою чергу ті почали краще харчуватися, споживаючу все більше і більше продовольства. Але латифундій не господарство не могло забезпечити необхідне зростання продуктивності, тому доводилося або скорочувати експорт, або збільшувати імпорт харчів.

У результаті зароблені промисловістю гроші витрачалися на унітаз, не даючи можливостей надалі інвестувати у промисловість у необхідних обсягах. А на початку 80х боргова криза поставила крапку у спробі модернізувати регіон на довгі два десятки років.

Як ми бачимо з сучасної історії, Московія, яка не спромоглася розвити власне сільське господарство так, аби прогодувати всіх своїх жителів, мала витрачати значні кошти від нафти саме на продовольство, фактично спускаючи їх в вигрібні ями.

Коли падіння цін на нафту і санкції дуже сильно позначилися на торгівельному балансі московітів, то перше, що перекрило їх керівництво – відтік валюти саме на купівлю продовольства, бажаючи відтермінувати крах економіки. Але як і у випадку Бразилії, експерти пророкують їм попереду 20 років стагнації.

Загалом, еліти бідних країн не розуміють важливості сільського господарства, надаючи перевагу розвитку промисловості, промисловій інфраструктурі та інфраструктурі міст.

Як ми бачимо, це стає у поганій нагоді не стільки фермерам, скільки країні в цілому, не даючи суспільству розвиватися уперед.

---
Попередні частини переказу книги Joe Studwell “How Asia works” дивіться у першому коменті.

Serge Markitanenko Наразі, мій переказ книги Joe Studwell "How Asia Works" складається з наступних частин:

Спойлер

ТРОШКИ ПРО КРАЇНИ АЗІЇ
чи оповідь, яка мала б бути першою і спромоглася
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1196697877040040

ВАЖЛИВЕ і НЕСУТТЄВЕ,
або що впливає на економічний розвиток країн
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1198344216875406

ОСВІТА, ЯК ЧИННИК ЕКОНОМІЧНОГО РОЗВИТКУ
чи те, що ми давно підозрювали, але ніяк не могли сформулювати
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1199534110089750

-----

З ІСТОРІЇ КОМПАНІЇ ХЮНДАЙ,
чи корейського більшовизму вам у лєнту.
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1179851278724700

ЩЕ ТРОХИ ПРО ХЮНДАЙ,
або чому в корейців не вийшов АвтоЗАЗ.
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1180702535306241

ПОМИЛКА ВСЕСВІТНЬОГО БАНКУ,
або як Південна Корея стала світовим виробником сталі.
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1184993131543848

ТРОШКИ ПРО ЗВИЧНІ РЕЧІ,
або як корейці не побудували "Донбас Арену".
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1186306604745834

ПРОТЕКЦІОНІЗМ ПРОТЕКЦІОНІЗМУ ВОВК,
або як малазійці не змогли стати корейцями.
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1188640681179093

НЕЗВИЧНА СТОРОНА ІНОЗЕМНИХ ІНВЕСТИЦІЙ,
або як у Малайзії створювали власну автомобільну галузь.
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1190226387687189

-----

АГРАРНИЙ ЛІКБЕЗ,
або про «забрати і поділити»
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1202342479808913

ВИСОКА ВРОЖАЙНІСТЬ,
або блогер проти агрохолдингу
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1203187799724381

НЕОБХІДНЕ ДОПОВНЕННЯ,
чи коли город продуктивніший за велику ферму
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1207885025921325

ПОВЧАЛЬНИЙ ПРИКЛАД ЛАТИНСЬКОЇ АМЕРИКИ
чи трошки про важливість сільського господарства
https://www.facebook.com/serge.markitanenko/posts/1209950315714796

 

Не займай
01.11.2016

У большинства стран европейской цивилизации есть так называемые национальные персонификации: символы, которые напрямую связаны с государством, характером и ментальностью народа. Это не гербы и не традиционные символы, вроде борща и калины у украинцев. Это именно персонификации, воплощения страны и народа в образе человека или животного, с присущими им чертами. У США, например, это хитрый седоватый Дядя Сэм, у Китая – вечный дракон, у Австралии – боксирующий кенгуру, у Исландии – прекрасная дева, Повелительница горы. Поэтому в прессе иногда можно встретить заголовки вроде «Китайский дракон точит когти на Корею» или «Дядя Сэм объявил войну терроризму».

Спойлер

Так вот. У России национальной персонификацией считается образ Родины-матери, она же Матушка-Россия. Кто не помнит плаката «Родина-мать зовет»и не видел омерзительных памятников в Киеве (угу) и в Волгограде, напомню: это бесформенная баба лет сорока с мечом в руке и таким выражением, э-э-э, морды лица, как будто на неё одновременно немцы напали и блины на сковородке подгорели. При этом Родина-мать всегда огромна, как сама Россия, так же страшна и бессмысленна. Ну, кто памятники видел, тот понимает. Пугающий размер, пугающее лицо, пугающая ебанца в глазищах. Но в целом образ выглядит скорее глупо, чем страшно. Ну, большая. Ну, омерзительная. А чего она с мечом? Мужики-то где? Все в полюшке уже легли? Или пьяные валяются? А, мать?..

Очень понятный национальный идентификатор, между прочим. С детства приучает россиян, что их Родина выглядит хуёво.

У Украины же национальной персонификацией в мире считается казак Мамай. Этот символ нам знаком с раннего детства, ему многие сотни лет, и он восхитителен в своей полноте, в своей бездне смыслов.

Мамай красив, спокоен и задумчив. Он не беден, он дорого и со вкусом одет. Эдакий украинский Будда, только без лишних в дикой степи мыслей про «непротивление злу насилием» – на что недвусмысленно намекают лежащие рядом сабля и пистолет. Он тихо наигрывает какую-то неслышную нам мелодию на кобзе, а рядом с ним стоит штоф и рюмка с горилкой – не только намёк на приятное времяпровождение, но и символ неизбежной смерти: и штоф, и чарку клали казаку в могилу, а могилы всегда были полны: немного казаков доживали до старости в буйные годы...

За спиной Мамая стоит его верный конь – символ скоротечности жизни, символ войны, символ боя и вечного бега по бескрайнему Дикому Полю, по Великому Лугу, по которому бежать ему всю жизнь и всю смерть. И растёт позади Мамая дуб, великое дерево мудрости, спокойное, как сам казак, от корней до верхушки напоминающее об Украине, которую прикрыл Мамай своей спиной и саблей. На небе обычно тучи, или беззвёздное, неспокойное небо. Неспокойный, буйный мир. Спокойный, уверенный в себе казак.

Рисунки Будды-Мамая часто сопровождались девизом: «Я козак Мамай, мене не займай». Недвусмысленная фраза, замаскированное предупреждение. Не трогай меня, если хочешь жить. Сядь рядом, налей себе горилки, послушай мою песню. Не вреди мне, не прерывай моей музыки, не трогай мой дуб, моего коня не трогай. Ведь сабля рядом, и рядом пистолет, и дуб, под которым ты ляжешь в мою землю навеки. Не займай мене.

В этом символе – вся Украина. Одинокая в поле – казак Мамай всегда один, на перекрестке путей. Мирная – до поры до времени. Странная – и спокойная. Не белогорячечная истеричка Родина-мать, не хитрый Дядя Сэм, не зубастый дракон. Спокойствие украинской природы. И её же ярость.

Не займай.

(с) Юрій Гудименко

 

И европейская "элита" взвыла (дійшло, мабуть, нарешті, мухоморам)

Нездужання демократії
Ґі Сорман

«Популізм нас непокоїть, але ми не звертаємо належної уваги на технології комунікацій, які дозволяють йому процвітати. Якщо ми хочемо захистити демократію, то мусимо встановити правила гри для соціальних мереж»

Спойлер

Набіг Дональда Трампа на американську демократію можна трактувати як піратство корсара, який рискає соціальними мережами, щоб атакувати корабель конституції. Однак трампізм не є поодиноким явищем. Хіба не вражає кількість керівників держав та урядів, які останнім часом прийшли до влади, спритно використовуючи норми демократії? Насамперед у Східній Європі, де, як ми думали, після розвалу СРСР в 1991 р. мала перемогти правова держава. На жаль, у спадок нам дісталися Владімір Путін, що змушує нас сумувати за Борісом Єльциним, і Віктор Орбан, ліберал епохи комунізму, який тепер кокетує фашистським минулим Угорщини. В Польщі, зразковій батьківщині «Солідарності», партія, названа іменем «Справедливість», намагається запровадити теократію і переглянути національну історію, як це робили більшовики. А на Близькому Сході? Туреччина, яка могла би правити за приклад для мусульманського світу, повертається до звичаїв Османської імперії з Реджепом Таїпом Ердоґаном як новим халіфом. На Заході повсюдно зростають трибалізм та ксенофобія, навіть у Скандинавії. Біди Польщі, Туреччини і брекзит провіщають нам, що нас чекає скрізь, якби один з цих рухів досяг своєї мети.

Я знаю, що мені можуть заперечити: хіба не демократично приходити до влади шляхом голосування і потім реалізовувати її відповідно до побажань більшості народу? Але цю поверхову дефініцію пускали в хід лише ідеологи тоталітаризму: від Жана-Жака Руссо до Леніна і Гітлера. Демократія, якою її замислили в епоху Просвітництва, є не владою більшості, а захистом меншостей. Чи, як каже індійський соціолог Ашіш Нанді, це «право на розходження». Нанді оцінює демократію відповідно до шкали «ціни розходження», яка є дуже високою в Китаї і зовсім незначною в Індії та США; кожен може оцінити цей показник для своєї країни. Мені не відома жодна актуальна таблиця, але вона мала б існувати. І це те, що засновники американської республіки чудово розуміли: призначенням їхньої конституції є передусім обмежити владу федерального уряду і захистити права всіх меншин за допомогою свободи слова. І це те, що американський Верховний суд і далі робить, переслідуючи всі форми дискримінації. На відміну від Трампа, який, здається, є єдиним американцем, який цього не знає.

До означення Ашіша Нанді я додав би ще одне з моїх улюблених, запропоноване філософом Карлом Поппером: «Великою перевагою демократії є завчасно передбачати завершення правління у твердо визначеній термін». Ми приймаємо поразки на виборах, тому що знаємо, що влада є лише тимчасовою. Тому завжди будять занепокоєння керівники держави, які заступають на царство у владі і змінюють конституцію, щоб залишитися у ній назавжди, як-от Кіршнери, які зробили таку спробу в Арґентині, нинішня президент Південної Кореї, яка про це подумує, Владімір Путін, який цього добивається, і Реджеп Таїп Ердоґан, який найпевніш цього доб'ється. Судячи з побаченого, Джордж Вашинґтон є неперевершеним взірцем, оскільки відмовився від третього мандату, який йому пропонували його виборці. Бути демократом означає розуміти, що ми не є незамінними; це дуже рідкісна чеснота серед обраних, заледве їх оберуть.

В епоху монархій в Європі суверенові про те, що він смертний, нагадував паяц. Нині у Великій Британії це функція опозиції, яка вважається змінним урядом. Всюди решта цю роль виконує преса. Якби ми виробили «шкалу Нанді» щодо ціни розходження, то могли б створити іншу, паралельну, щодо свободи преси, і обидві шкали збігалися б. Як можна пояснити наступ популістських корсарів, попри те що на Заході преса є вільною? Я не надто вірю в детерміністські пояснення, які встановлюють причинний зв'язок між популізмом і зростанням нерівності, а також із збільшенням імміґрації. Мені здається переконливішим пов'язувати популізм із соціальними мережами. На відміну від преси, яка пояснює, соціальні мережі використовують пристрасті, які розбурхуються, починаючи від ненависті до іншого: Трамп і Twitter з'явились одночасно. В пресі існують етичні норми, перевірка фактів і право на відповідь, однак ніщо з цього не зв'язує рук соціальним мережам.

Ніхто ніколи не міг би уявити собі, що Інтернет одного дня стане загрозою для демократії, однак саме це зараз відбувається. Історики зауважили, що без радіо Гітлер не переміг би; без Twitter'а Трампа не існувало б. Трамп не є Гітлером, тому що нинішнє американське суспільство не подібне на німецьке суспільство 1930-х років. Я лише хочу зазначити, що популізм нас непокоїть, але ми не звертаємо належної уваги на технології комунікацій, які дозволяють йому процвітати. Якщо ми хочемо захистити демократію, то мусимо встановити правила гри для соціальних мереж. Так само брак кібернетичної безпеки, як виглядає, також раптом став головною загрозою для миру між країнами. Хочеться вірити, що ідеї змінюють світ, але техніка змінює його ще більше.

(с) Guy Sorman
Malestar en la Democracia
ABC, 07.11.2016

 

Serge Markitanenko
1 ч ·

ЩО МИ НЕ ЗНАЄМО ПРО ЗІМБАБВЕ,
або що відбувається в нас на очах

Спойлер

Яка країна надрукувала стільки грошей, що вони стали не потрібні? Звичайно, Зімбабве.

А колись давно, коли Зімбабве звалася Родезією, а країною керувала біла меншість, нічого не віщувало біди. У всякому разі, на економічному фронті.

Біда прийшла з іншого боку - місцеві націоналісти та соціалісти на десятиліття вкинули країну у громадянську війну. Причини війни були такі самі як у будь-які країні третього світу. Земельне питання.

Врешті решт вони перемогли, усунули білу меншість і почалось саме цікаве. 1980 року, коли був підписаний мир розподіл землі виглядав приблизно так: 6 000 білих фермерів володіли 45% найкращої землі. Ще 5% відсотків належало 8500 заможним місцевим. 50% землі, гіршої якості, обробляло 700 000 корінних фермерів.

За умовами мирного договору, земельна власність мала бути недоторканою щонайменше 10 років. Тому Мугабе не зміг розпочати свої реформи одразу після перемоги.

Зрушення почалися в кінці 90х - ветерани втомилися чекати і почали переділ знизу з повним набором насилля, характерних для реформи «з низу». Бачачи хвилю насилля Мугабе змушений був розпочати переділ «з верху».

Алгоритм був такий самий як і кругом – всю землю забрати і поділити порівну. Що й зробили. Але очікуваного піднесення врожайності (та економіки) не відбулося, а навіть навпаки.

Якщо 2001 року ВВП країни складало $ 24 мільярдів, а врожай тютюну складав 238 тис. тон, то 2008 року ВВП був вже $14 мільярдів, а врожай – 50 тис тон. Почалася та сама гіперінфляція, яка закінчилася відмовою від власної валюти. ЇЇ не існує дотепер.

Такий катастрофічний розвиток подій був цілком закономірним. Земельна реформа лише тоді приводила до зростання сільського господарства, коли держава інвестувала у сільське господарство – як у інфраструктуру, так і маркетингову підтримку.

До 2001 року у країні діяла система закупки тютюну великими світовими компаніями, то після реформи вона зникла. Малі фермери банально не мали можливостей самостійно експортувати вирощену продукцію, а держава не змогла допомогти зі збутом.

Крім того Зімбабве й раніше не була заможною країною, аби знайти вільний капітал для інвестицій у сільське господарство. Одночасно з земельною реформою пройшла націоналізація видобувної галузі, що теж призвела до обвалу надходжень у бюджет.

На додачу західні країну впровадили санкції проти Зімбабве, відрізавши її від ринку капіталу.

2008 року, коли зарплату видавали мішками грошей, а курс зростав у три рази за тиждень, ситуація здавалася безнадійною. Але раптом на допомогу прийшли китайці. Вони буле добре знайомі з країною – постачали зброю під час громадянської війни та проводили вишколи повстанців.

Китайські компанії взяли на себе роль держави – надали дешеві кредити фермерам, почали інвестувати у інфраструктуру та забезпечували збут (на власну промисловість).

Вже через п’ять років (2013) ВВП відновився на дореформений рівень, а 2015 перевершив його до рекордних $26 мільярдів. Врожайність тютюну склала 217 тис. тон, що менше від дореформеного рівня, але швидше за все зрівняється дуже швидко.

Не варто перебільшувати безкорисливість китайців – на допомогу вони прийшли лише у момент найбільшої кризи, коли могли отримати найкращі для себе умови. У результаті вони забезпечили свою промисловість сировиною і створили ще один ринок збуту для своїх виробників. М’яка колонізація.

Отже, через 13 років після початку земельної реформи країні вдалося відновити статус-кво. З одного боку реформу можна оцінювати як провальну – втрачено 8 років. Найкращі 8 років для сировинних держав в цьому сторіччі.

З іншого боку Мугабе вдалося змінити структуру суспільства. Якщо раніше прибутки від фермерства розподілялися між 6 000 родин, то зараз прибуток мільйонів родин залежить в першу чергу від їх власних зусиль. Отже можемо бути певними, що черговий Мугабе знову не кине країну у вир громадянської війни.

Але не зважаючи на зміни у сільському господарстві країна має безліч інших проблем ( починаючи від відсутності власної валюти), що не дозволяють оптимістично дивитися у майбутнє.

Та з іншого боку, починаючи з 2008 економіка країни росте зі швидкістю 10% на рік вже 7 років 

----
Література
https://web.stanford.edu/…/Land%20Reform%20in%20Zimbabwe.doc
http://data.worldbank.org/indicator/NY.GNP.MKTP.PP.CD…
https://en.wikipedia.org/wiki/Land_reform_in_Zimbabwe

-----
Ця оповідь не є частиною книги Joe Studwell і є результатом власного дослідження, але досить непогано пасує до книги, тому я включаю її до переказу. Попередні оповіді дивіться у першому коменті.