На практиці посадка на конус потрібна на промислових шліфувальних верстатах. На побутових наждаках це зайве, бо є варіанти простіші. До того ж Віктор Леонтьєв ніяк не висвітлив тему про балансування абразивів. А між тим можлива вібрація зведе на нівець всю точність посадкі.
Как мин. нужны три круга-белый, зеленый (или черный) и алмазный. Две точилки и использую. Иногда хорошо бы камень с зерном покрупнее, например, но Вы правы, балансировка дело хоть и не особо сложное, но нудное.
Будь-яка справа відкриваеться нам своїми тонкощами, яких не помічається на початку. От в тому місці де Віктор Леонтьєв клеїть втулку я кладу шторку-пилозахист, щоби підшипник не набрав абразивних порохів з кожуха. А сам кожух доповнюю трубкою для висмоктування абразивних порохів. Бо ті порохі шкідливі для легень і створюють незручності вилітаючи за рухом каменя з кожуха на користувача наждака. До чого це я ? Мені здаеться що для правильного і тривалого використання токарного верстату будь-якому користувачеві доведеться навчитись заточувати різці. Отже наважуючись на купівлю токарного верстату доведеться витрачатися і на обладнання для загострювання свердл, різців і т.п.
Трубка для пылеудаления-высший пилотаж и голубая мечта! Особенно при правке круга. Её бы еще к пылесосу... (справа на фото чернеет не труба отсоса?) Для обычной заточки резцов из быстрореза например, по моему опыту, весьма способствует подручник с регулируемым углом наклона. Весь процесс сводится к получению плоской грани на соответствующей поверхности резца. Сверла большого диаметра с ним весьма просто затачиваются по двум, трем граням. Но, опять же по моим потугам, лучше выставить на подручнике обычного точила направляйку под 60-т град. и затачивать их, подкладывая пальцы, по Леонтьеву, "коническим цилиндром". А вот мелкие, до 3-х мм, с наклонным подручником затачиваются буквально одним тычком, но одной гранью.
Так, є звичайно ще спеціальний пилосмок з 3-ма ступенями фільтрації. Також саморобний, бо побутові не годні той порох затримати. За Леонтьєвим важко заточувати, я пробував і не сподобалося геть. Я використовую V-подібну канавку, куди ложиться свердло на підручнику.
Солидно, респект! А бытовые да, подшипник рассыпается даже от гипсовой пыли. Для заточки сверел "по Леонтьеву" можно попробовать установить слева на подручнике уголок достаточной длины и высоты. Тогда, прижав сверло к вертикальной стенке уголка и положив на пальцы, остается только подавать сверло вверх-вперед, как по направляющей.
Я пробував так з кутиком на підручнику. Але свердло має бічну гостру смужку. От саме ця гостра смужка заважае плавному ковзанню сверла по напрямному кутику. Це відбивається на затилуванню задньої поверхні свердла. Заточка виходить незручною. До того ж свердла "просять" доводку ріжучих крайок дрібним абразивом - для справжньої гостроти.
Щодо точної центровкі каменя на валу, як альтернативу класичній конусній посадці, я підмітив один альтернативний спосіб на власному верстаті. Махавик на фартусі центрується невеличкім конусом з боку обмежувального виступу валу. При знятті деталі конус ніяк не заважає.
Сорь, упоминая конуса, я ещё и немного о другом хотел сказать. Следующей операцией, очевидно, могла бы быть изготовление фланца для посадки абразива. И если для камня биения его (фланца) не особо критичны (кроме торцевого, наверное), то для алмазного желательна макс. точность. При таких требованиях, может рациональна была бы проточка фланца вместе с валом в центрах? А конус вспомнил, как предельный случай, хотя, будь у мну возможность впихнуть вал между центрами, обязательно слепил бы, доводка болгаркой или дремелем ни вкакое сравнение с токарником.
