Зустрічаю передачу від мами з Італії. Зупиняється автобус і впізнаю на пасажирському сидінні свою шкільну вчительку, страшенно виснажену. Я її щиро обійняв а вона розплакалася, випивши кави, трошки заспокоїлася і ми вже у двох, їдемо додому. А Вона, скрізь сльози, розповідає що пропрацювала в Італії 6 місяців, доглядала за дідом який мав 80 років і вагу 110 кілограм, дідові тече слина з рота від старості а він навалюється на мене і каже що йому треба жінку, лапає мене а я від ваги, неможу поворохнутися. Недавав спати ні вдень ні вночі я думала що вже збожеволіла. Ми вже підїхали до хати де її зустрічав чоловік і двоє дітей. Сівши знову в автомобіль я ненавидів весь світ, наші батьки кажуть, що все так добре, так гарно, а я розумію що то все брехня. Зателефонувавши мамі і розповівши історію Вона срізь сльози прошепотіла нехочу нічого просто хочу додому.
ОТ части мы сами виноваты что наши близкие ищут журавля в небе за границей. может потому что не можем обеспечить ихню жизнь, или старость, может потому что не доносим до них все сложности с которыми они могут столкнутся.. Не по наслышке знаю как относятся к гастарбайтерам за границей, что говорить за дальнее зарубеж братья наши славяне в московии не лучше относятся к трудягам, просто мы сами это позволяем. Причин много, порой условия не позволяют порой просто страх, быть еще больше униженным.. ОТвет прост каким бы не был пряник обещанный за бугром, безопаснее кушать черный хлеб дома.
Скоты есть и там и тут. Но требовать человеческих условий жизни и человеческого отношения к людям мы можем только здесь.
Я знаю десяток людей, більш ніж десятиліття працюючихих за кордоном - вони ВСІ могли цілком пристойно працювати і тут. Просто ... - дітям треба допомогти квартири купити ... - треба нову хату побудувати... - треба дітям освіту дати ... Номер перший - моя сестра, поїхала в Італію з посади інспектора Пенсійного фонду;теж плаче по телефону: додому хочу!, але приїздить на місяць і вертається, "бо треба кредит за синову квартиру закрити" (їй майже 60, синові понад 30 ...) Номер другий - швагроваа кума ... і т.д. Варіант другий - хлопці з жінчиного села (Тячівщина). 8-9 місяців з року на заробітках - Росія або Чехія. В т.ч. жінчин брат. Питаю: нащо їдеш, адже маєш і тут роботу? У відповідь: там більше зароблю. Я розумію, що є люди, які їдуть на заробітки за кордон від безвиході. Але більшість наших співвітчизників їдуть туди за довгим карбованцем, прагнучи ЗАРОБИТИ БІЛЬШЕ. Виходить карусель. Чехи їдуть в Німеччину, бо там платять більше. Наші їдуть в Чехію - по тій самій причині. А хто розбудовуватиме і розвиватиме Україну? Китайці? P.S. Коли прочитав тему, хотів писати про соціальний захист легально працюючих за кордоном, про комфортність життя там - В Україні такого рівню і не снилося, але потім написав про інше - а чому, подумайте самі.
Відповідь: Коли небо впало на землю. саме цікаве - краще "там" бідувати.. Зі всіх, кого знаю, що виїхали - ще ні один не повернувся назовсім. Приїдуть, максимум місяць - і знову їх у "рабство" тягне.. То, що гроші заробляють - це другорядне, вони ними не користуються, ні тут, ні там. От не хочуть тут бути і все. Краще рабство там від свободи тут..
Відповідь: Коли небо впало на землю. Я б сказав, що і тут не особливо свобода. Як правило, до наших "рабів" там краще відношення, ніж до нас, вільних, тут. З моїх знайомих, хто доробився до якогось більш-менш кращого достатку, працюючи на одну зарплату( маю на увазі без бізнесу, хабарів і всяких "лівих" підробітків)- то тільки закордон.
Навчаючись на 2 курсі, мені прийшла така думка, якщо в моєму рідному селі на заробітки постійно їде близько 2000 людей, то якщо вони скинуться по 1000$ вийде сума у 2000000, за ці кошти ми зможемо організувати близько 20 маленьких підприємств, на яких зможуть працювати сімї гастарбайтерів і не треба ніяких інвестицій з закордону. Від мене як від прокаженого шарахнулися в податковій і в адміністрації ні ні і ні... Звичайно заробітчани з моєго рідного села у рік, завозять в Україну далеко більше за 10 млн.$ які витрачаються на хабарі і на неадекватні ціни на товари і послуги в Україні. А в маштабах цілої України ця сума величезна, хто з панів схоче отримувати менші хабарі і втратити бізнес який тримається на заробітчанах. Коли їздили чоловіки на заробітки з цим я міг змиритися, серед них колись був і я, але коли від нас почали відїжати жінки і діти, то це вибачте мені не йде ні в які ворота, якби наші діди побачили до чого ми дійшли то пожалкували б що народили таких дурнів на цей світ.
Я хочу бачити свою країну, гарною, де живуть щирі добрі люди і нас багато, міцні гарні родини а не де старики доживають самі і не знають чи діти приїдуть із -за кордону на похорон тому що немають візи.
А скільки дітей при живих батьках залишаються сиротами? Намагаючись налагодити побут втрачаються родинні зв'язки, і не завжди дитині потрібні матеріальні блага, а мама, я вважаю повинна бути поруч.
