Просто уявив собі... Приїжджаю до своєї садиби, а там якесь... "рибалка" ловить в моєму ставочку карасиків, яких я завів позаторік. На мої слова реагує п'яною лайкою. Біля ставка розпалене багаття з верболозу, що я нарізав пилкою, на багатті чавун з юшкою. розкидані порожні пляшки з під горілки та пива. Гарна картина? Міліцію викликати? Скаргу до суду писати? Нічого особистого. Просто в реалі хтось з відпочиваючих зібрав смородину в мене у садку, обломивши половину гілок...
Це якщо Ваша садиба все село, бо сказано, що ставок орендований, напрошується висновок- раніше загальний. Зараз мені скажуть, що загальне погано, а я скажу: може і плавати не навчися -би, якби не було загальних водойм.
А скільки загальних ставків помалі стало жаб'ячими розсадниками (для прикладу)... Загальне - значить нічиє, і відношення дл нього таке ж - це бачимо навкруги. Приємно, що з цього бувають винятки, але ж як таких винятків мало ...
Дякую за розуміння... Починати треба с того голови сільради, який без рішення громади надав у оренду ставок. Або, якщо таке рішення було. той треба таке рішення виконувати. Я зовсім не виправдовую злочинців, (а вони саме і є злочинці, бо скоїли злочин) що вбили людину, але я й не розумію поведінки "рибалок" - Хіба ви почистили той ставок, зарибили його, годуєте рибу? Врешті решт, головне питання - А чого ти побажав чужого? Соррі за патетику. Треба в ситуації розбиратись, але нема кому... Може по осені з'явиться?
Відповідь: Re: Що таке добро і зло, або як нам жити далі. А на "фіга"?.. Це ж загальне!.. І питання тут полягає у тому, що такий "рибалка" рибку ж несе не до колгоспної їдальні і не до колгоспного дитячого садка, а - до себе "рідного" - додому!
Десь говорив, повторюся: я вважаю неправильним, щоб об"єкти природнього середовища існування людини (водойми, ліси і т.п.) кому небудь особисто належали. Всі живі істоти, і людина в тому числі, мають невід"ємне право на проживання в відповідних природніх умовах. Якщо ці природні умови штучно погіршуються іншими людьми, наприклад підприємцями, то ці підприємці зобов"язані компенсувати втрати потерпілим від цього. Добавлено через 6 минут 29 секунд А маємо ситуацію, що природні ресурси найбільше використовує для свого збагачення одна невелика група, а більшість від цьго страждає.
Ось дві світлини - одна 2009 року, а друга - сьогодення. І хто виграв би якби я не вклав свою силу, час та гроші, громада села? Земля належить мені по праву власності. На мапі на місці ставка - болото, сага(див. третє фото, виділено крапками).
Відповідь: Re: Що таке добро і зло, або як нам жити далі. Я підтримую Вас частково... Дійсно, що моря, річки і природні озера повинні належати державі! Тут можна допустити лише короткотермінове (не більше 5 років) користування на правах оренди. А ось "рукотворні" озера (ставки) - інша справа...
Важко оцінити ситуацію без досконального вивчення інформації і відповідного фаху. На перший погляд нічого поганого, в Вашому випадку, не сталося. А в загальному я зостаюся при думці: всяке штучне (рукотворне) погіршення умов існування когось іншим, повинно бути адекватно компенсоване.
Расскажу случай, когда я отказалась от компенсации. Живем мы в селе. 50 км от города. Беспредела сельских чиновников здесь хватает, но не о нем сейчас речь. Так вот. На нашей улице, в том числе с двух сторон от моего участка одними товарищами были выкуплены более 20-ти участков. На двух из них, как раз примыкающих к моему, общим размером около 2,5 га, товарищи высадили тысячи декоративных растений в качестве питомника. Их завозили фурами несколько месяцев. Мы были рады, что соседние участки наконец-то будут обрабатываться от амброзии и других сорняков, познакомились с управляющим и пр. В какой-то момент мне понадобились туи для живой изгороди. Сорок штук. Обратились к соседу с предложением купить у него на сумму около 20 000 грн. Он сказал, что не продает. Мы уже заказали в другом месте, когда у ворот появились работники соседа, которые привезли нам необходимое количество туй. Мы их высадили. И пошли к управляющему, чтобы рассчитаться, но он денег не взял, сказал разбираться с хозяином. Хозяин тоже от денег отказался и две недели настойчивых звонков моего мужа с предложением встретиться не увенчались успехом. Сосед сказал, что он принял решение денег не брать и от него не отступит. Тогда мы приняли решение, выкопали эти туи и отвезли ему на подворье. Как впоследствии оказалось, мы были единственными на улице, кто отказался от компенсации последовавших затем неудобств. И, благодаря нашему отказу, после длительных тяжб, можем опять жить спокойно. Добавлено через 24 минуты 3 секунды Продолжение. Неудобства начались вскоре после описанных событий.Тысячи растений, высаженные достаточно плотно, быстро заполнились всевозможными вредителями-насекомыми, грибками и пр. живностью. Все это приходилось травить. Травили с помощью фумигационной пушки, устройства, превращающего отравляющие вещества в аэрозольную пыль, окутывающую облаком плантации насаждений. Обработка не прекращалась ни на день. Как только заканчивали в одном месте, тут же начинали травить в другом. Вонючие облака аэрозоли оседали на всем, при любом ветерке приходилось заходить в дом и закрывать окна. Соседи болели по очереди. Никакие увещевания не действовали. Мне отвечали, что это частная территория и они имеют все права заниматься на ней чем угодно. Иногда я связывалась с хозяином, высказывала претензии, и он давал распоряжение не травить в ветреную погоду или когда я дома. Но пришлось отказаться от сбора урожая и жить с осознанием своего бесправия. Потом у меня появилось свободное время и я решила его использовать для изменения ситуации. Я обошла все дворы на улице с целью собрать подписи под письмами во всевозможные инстанции. И тут оказалось, что вся улица в долгу перед питомником. Все воспользовались какой-либо услугой и теперь им было "неудобно" подписывать мои письма. Пришлось убеждать целую неделю. Подписали все. Один, правда, потом пытался подпись отозвать, мотивируя тем, что был пьян, а подписала жена, но дело не в этом. Письма были отправлены в районные органы власти (администрацию, прокуратуру, санстанцию) и в областные ( экологическую милицию, экологическую прокуратуру, санстанцию). Отвозила лично, записывалась на прием, разъясняла ситуацию. Потянулись проверки, начались отписки. Только экологи смогли привлечь соседей к ответственности, от остальных они откупились. А я продолжала писать, находя все новые аргументы. В результате, соседи вывезли питомник с соседних с моим участков в другое село. Сказали, что я их достала. А ведь я мирный человек. Просто хочу жить по-человечески.
