Українська поезія

Михайло Жайворон
46 mins ·
Кричіть, внучата дикої орди,
Волайте у своїх пустельних душах:
«Кримнаш! Кримнаш!».
А як же: «Не вкради!»?
Колише хвиля спорожнілі мушлі.

...
Об берег б`ються вічні імена,
П`ють скіфську воду скелі Аю-дагу.
Московське хамство тут не дивина,
Своє возводять ханство усеблаге.

Сакральний світ вишукують в світах,
Пустили дикі корені похмілля.
Під корінь знов вирубують татар,
Як в болотах колись татарське зілля.

Поперек горла – пісня Джамали
Вам стала, бо душа її повстала.
Без серць живете, наче не жили,
Бо вільними птахами не літали.

Таких братів не треба й поготів,
Із руських весен бадилиння сходить.
Ви не боги на паперті життів,
Убогі ви й залишитесь убогі.

Кричіть, внучата дикої орди,
Волайте у своїх пустельних душах:
«Кримнаш! Кримнаш!».
А як же: «Не вкради!»?
Колише хвиля спорожнілі мушлі.

© Михайло ЖАЙВОРОН

 

Не сипте перли поміж свині,
Бо втопчуть цінності в болото
І скажуть, що вони не винні,
Та ще й спитають, де їх квота.

© Любов Шевчук

 

Зустріч батька і сина.

Батько сина стрічає з війни,
Серце птахою рветься до нього.
Він, кровинка єдина і сни...
Майже рік лише сіють тривогу.

Кожен день, кожен час, кожну мить,
Серцем з ним у боях, там на сході
І душа батька тоскно болить.
А той біль і вночі не проходить.

Ріжуть зморшки щоденно лице,
Сивина скроні геть посріблила.
Тільки він не зважає на це.
Та війна стільки бід натворила.

Ось і потяг нарешті прибув…
Не впізнав батько любого сина…
Підсвідомо, душею відчув –
Син, вернувсь… он же він, мій єдиний!!!!

Обійняв… Тільки сльози в очах…
Так зрадливо вони покотились…
Заховав їх на синових мужніх плечах:
- Ну нарешті…. Нарешті зустрілись!!!!

Не пита, добре знає – нелегко було,
Кожен день чув ті зведення страшні,
А як обстріл вели те, де син був село,
То по спині щоразу – мурашки.

Син змінився, став вищим і в голосі теж
Враз сталевії нотки з’явились.
Може батько став нижчим, хіба ж розбереш? –
- Ну нарешті…. Нарешті зустрілись!!!!

І у батька і голос, і руки тремтять -
Так радіє поверненню сина.
А на грудях у сина медалі горять –
Мужньо він захищав Україну.
23. 05. 16
Галина Онацька

 

І не давай святого псу,
Бо він шанує зовсім інше.
І він проявить сутність злу,
Тобі від того буде гірше.

 

Такі вірші, такий мотив.
Бере за душу міцно-міцно.
Прекрасне бачить поспіши!
На форумі про будівництво )