БАБИНА НАУКА. Якось баба, свою внучку, Мудрості навчала, Як у брачну ніч із милим,... поводитись б мала . Баба каже свої внучці, -Щоб ти не боялась, -А у ліжко з своїм милим, -Сміло укладалась. -Скажу правду, на початку, -Може щось й боліти, -Але раді цеї ночі, -Можна потерпіти. -Зате потім, як вживетесь, -Прийде і охота, -І приємною для тебе, -Стане та робота. -Та своєму женихові, -Не дуже хвалися, -Що тобі це довподоби, -Щоби не сварився. -Хоч мужчини й полюбляють, -Жінок обіймати, -Але міг би до холери, -Ще приревнувати. -Не нагадуй женихові, -Про борг чоловічий, -Бо тоді ти будеш мати, -Тільки клопіт вічний. -Бо візьме, та приревнує, -За те, що клопочеш, -Мовляв, щось ти забагато, -Воз'єднання хочеш. -І не дуже опирайся, -Як кличе до ліжка, -Й не лежи вже біля нього, -Як ота небіжка. -Трохи рушся, покрутися, -Додай йому сили, -І стогни немов би кольки, -Тебе різко ймили. -А на рано твій миленький, -Буде, як шовковий, -І всі твої забаганки, -Здійснити готовий. -Ще тобі я внучко скажу, -Вважай та дивися, -Щоб своїм одеколоном, -Часто не пахнився. -Колись дідо твій, кавалєр, -Почав був пахнитись, -Та за іншими жінками, -Забагнув дивитись. -Тоді йому більшу норму, -У ліжку додала, -Зразу ж в ного до жінок тих, -Охота відпала. -Отож внучко слухай бабу, -Що маєш робити, -То у мирі, з своїм милим, -Будете ви жити. 19.07.13.Стас.
Ліна Костенко Як легко плюнути в велике – У нього точно попаде. Усе бридке й усе безлике Тоді собі ціну складе Як легко висміяти вчинок, ... Як просто – знищити талант. Щоб обезкровити людину, Достатньо слів – не треба ран.
Напевно Бог сміятись довго буде, А може навпаки,сплакне тужливо... Сьогодні бачив,як саджали люди У свої душі слово ..неможливо ..... Людмила Удовенко ..©
Безсонні ночі… сірі дні… необнадійливі новини… Який вже місяць у вогні моя знедолена країна. ... Як все змінити – не збагну. Як далі дихати і жити? Якби ж могла я цю війну одним лиш словом зупинити!.. На перехрестях фронтових хтось кожен день від зброї гине. Один великий біль на всіх – моя роз’ятрена країна. І десь пронизливо в пітьму злітає крик мого народу… Чому ж доводиться йому життям платити за свободу?! Втираю сльози, у думках молитви істина єдина: «Нехай не згасне у віках моя нескорена Вкраїна…» 04.12.2014 Наталка Слободянюк
6 березня, 50 років тому, не стало АННИ АНДРІЇВНИ АХМАТОВОЇ (ГОРЕНКО). Коли вийшов її блискучий переклад низки віршів Івана Франка, хтось запитав: "Ви зі словником перекладали чи помічника шукали?", на що величава Анна Андріївна відповіла: "Не забувайте, що моє прізвище Горенко!". Отже, Іван Франко і Анна Ахматова, з циклу "Зів"ялий жмуток"... Покоїк і кухня, два вікна в партері, На вікнах з квітками вазонки, В покою два ліжка, підхилені двері, Над вікнами білі заслонки. На стінах годинник, п'ять-шість фотографій, Простенька комода під муром, Насеред покою стіл круглий, накритий І лампа на нім з абажуром. На кріслі при ньому сидить моє щастя, Само, у тужливій задумі: Когось дожидає, чийсь хід, мабуть, ловить У вуличнім гаморі й шумі. Когось дожидає... Та вже ж не для мене В очах її світло те блима! Я, сумерком вкритий, на вулиці стою, У рай той закрався очима. Ось тут моє щастя! Як близько! Як близько! Та як же ж далеко навіки! І крається серце, та висохли сльози, Огнем лиш пашіють повіки. Гаряче чоло я в долоні зціпивши, Втікаю від тихої хати, Мов ранений звір той тікає у нетрі, Щоб в своїй берлозі здихати. Два белых окна с кружевной занавеской Ярчайшей геранью увиты. Там спальня и кухня, две чистых постели, И накрепко двери закрыты. На стенах часы, календарь, фотографий Пять-шесть на комоде невзрачном, На круглом столе одинокая лампа Стоит, в абажуре прозрачном. А в кресле мое драгоценное счастье Сидит в одиноком раздумье, И ждет напряженно, и хочет услышать Шаги чьи-то в уличном шуме. Да, ждет... не меня, для другого кого-то В глазах ее искры мелькают! Я, сумраком скрытый, стою за окошком, Лишь взглядом приблизившись к раю. Вот тут мое счастье! Как близко! Как близко! И так же далеко навеки... И сердце разбито, и высохли слезы, Горят воспаленные веки. Бегу от окна я, сжимая руками В отчаянье лоб раскаленный, Как раненый зверь, что скрывается в дебри, Чтоб сгинуть в норе потаенной.
Росли укупочці, зросли; Сміятись, гратись перестали. Неначе й справді розійшлись!.. Зійшлись незабаром. Побрались; І тихо, весело прийшли,... Душею-серцем неповинні, Аж до самої домовини. А меж людьми ж вони жили! Подай же й нам, всещедрий Боже! Отак цвісти, отак рости, Так одружитися і йти, Не сварячись в тяжкій дорозі, На той світ тихий перейти. Не плач, не вопль, не скрежет зуба — Любов безвічную, сугубу На той світ тихий принести. фотографії http://www.ladna-kobieta.com.ua/ua/
"Безкоштовні курси української мови Коли закінчиться війна І всі повернуться додому, Коли зі стін аеродрому Зітруться їхні імена, Коли відродиться земля... Перетравивши кулі й міни, Ти мовчки плюнеш на руїни Колись могутнього Кремля. (с) Олексій Бик, поет, бард, доброволець Олексій Бик: "Іноді здається, що не складаю вірші, а записую. Хто їх диктує, чому - не знаю"... gazeta.ua"
10 маловідомих українських художників зі світовими іменами, які нам варто знати Українська земля народила чимало геніїв. Та часто траплялося так, що вирощувала їхній талант чужина. Визнані світом, та маловідомі на батьківщині, uamodna.com