Якщо талант від Бога у митця, То й білий світ в багатоцвітті райдуг. Але насправді у руках Творця Ми – олівці, заточені на правду. ... У кожного – свій колір і душа, Своя ціна добра і милосердя. Є олівці не варті і гроша, – Крихкі у них графітові осердя. Трапляються тверді, немов граніт, Такі не пишуть, а шкребуть по серцю. М`які також не подивують світ, Бо тонкощів не знають у мистецтві. Стираються, ламаються одні, Від монотону тупляться вже інші. Штрих до штриха окреслюються дні З усіх відтінків, з голосу і тиші. І кожен з них на ватмані життя Малює долю, і любов, і зраду. Над плином часу у руках Творця Ми – олівці, заточені на правду. © Михайло ЖАЙВОРОН
Леонтієва Енергія слова всесильна в молитві... А Гімн - це молитва чи ні?! Чому ж ми у радості, горі чи битві співаєм: "Не вмерла ще...", ні... Чому не бажаємо розквіту-цвіту,... плодів щедрих в проявах всіх? Чому ми "положимо" "душу і тіло"? Чому тут гординя - не гріх? Адже щось доказувать іншим навіщо? - Хай кожен собі доведе, що любить Вітчизну свою він найбільше, не зрадить ні в чому й ніде! А я би співала: "Моя Україно! Крилата, щаслива, багата! Тобою пісні і дитячий сміх линуть! Твій кожен день - радість і свято!..." Моя констатація - тут і сьогодні... Бо ж "Слово спочатку існує..." І Словом-молитвою, щирим, багатим, ми світло народу даруєм... О Боже Всевишній! Вклади в наші душі любов, що безмірна...- до крику... І слово хай родиться сильне і дуже та править народом великим. Нехай міліони вкраїнців співають про щастя, що Є, а не буде... Хай Слово Живе всіх любов"ю єднає! І Бог з нами - завжди і всюди!(Оксана Леонтієва, "ВІДТІНКИ ДУШІ, або СТОРІНКИ ЩОДЕННИКА") See More
Петро Мандзюк Ти – ворог! Як тільки носить нелюдів земля і терпить сморід їхніх душ гнилих, пропащих? Брехливий псе з червоного Кремля,... ти заслуговуєш на кару якнайтяжчу. *** Імперського жадаєш визнання, в жорстокій величі царя ростеш невпинно. І досі плаче Грузія й Чечня. Тепер тобі ще й знадобилась Україна?! *** Від тебе по землі кривавий слід, твоє покликання – все людяне вбивати. Як можна обдурити цілий світ, і після злочинів страшних спокійно спати?! *** Ти із когорти сталінських катів, хоча й загрався у святенника-месію. Твоє нутро - скажених підлих псів - зі шкури виверне пробуджена Росія! *** Ти ворог - той, що розпочав війну із волелюбним,мирним,праведним народом. Запам’ятай-бо істину одну: не малороси ми, а українці родом! *** Ти чуєш, іроде? Ми є народ, і ти не в змозі хід історії спинити. Не скрутиш руки й не затулиш рот , тобі не вдасться нас в рабів перетворити. Наталка Слободянюк. 12.09.2014. м. Вінниця.
Михайло Жайворон Душевні люди залізають в душу Безголосно, потроху, крадькома. Подивишся, то ніби не байдужі, Й за пазухою каменя нема. ... Облещують, а ти тому і радий, Лукавлять, а ти начебто сліпий. Не просиш – все одно тобі порадять, Кого, коли і де переступить. Душа відкрита навстіж і нарозхрист, Заходять всі, кому уже не лінь. Не вгледиш – хазяюють твої гості, Й тебе самого вже нема у ній. Болить душа самотня у конфузі, Потоптана, сплюндрована, німа. Вмивають руки учорашні друзі, І вороги плюють вже не дарма. Чи ж варто душу виливати людям, Коли у них вона, як інстаграм? Ніколи в серце не ввійде облуда, Якщо твоя душа – Господній храм.
Не буде смутку та вини, тривога буде невідома, лише птахів висока втома, така помітна восени. Їм ще вбиватись між зірки, злітаючи за голосами над вересневими лісами, над чорним грифелем ріки. Вони ще падатимуть в сніг, у ніч глибоку та безкраю – птахи Босфору та Дунаю, птахи циклонів і відлиг. Уже згубивши береги, уже торкнувшись серцевини гіркої, світлої країни, солодкої її ваги. Коли замерзлий чорнотроп, як шрам на битім передпліччі. Земля, що дивиться у вічі, ріка з обпаленим нутром, країна тихої зими, країна русел і перонів (їм ще торкатися кордонів своїми теплими крильми), нечутна о такій порі, з деревами та берегами – її пізнаєш за птахами, за впертим рухом угорі, за гострим світлом звідтіля. Лишаються, як перевага, такі слова, така відвага, така земля. Сергій Жадан 2016
