Я в цьому випадку підтримаю Voyutichi. Була ситуація. Помер дядько, який жив із своєю мамою і собакою в Богом забутому селі, де тільки 1 вулиця і 3 хати. Пес - суміш вівчарки і дворової. І от - як помер дядько - пес скулив і ходив на те місце де був похоронений господар. Стара жінка (мати покійного ходила забирала собаку) взяла на цеп і з тих пір не спускала.
Таких случаев множество, даже памятники таким собакам ставят. Но это не доказывает наличия эмоций. Это инстинктивное поведение. Такие случаи, как правило, - старый пёс "одинокого" хозяина. Собака стайное животное с вожаком. Все инстинкты собаки закреплены вокруг ролей в стае, и выполнения их функций. Если собака всю жизнь реализовывала инстинкты, не доминирующей роли, в стае, состоящей из одного человека, то с пропажей человека, и при гормональной зрелости, у животного исчезает вся система функционирования, "рушится мир", случается "вакуум". Для закреплённых, отработанных, привычных реакций перестают поступать сигналы - некого охранять, некому кормить, некому подчиняться.., нет роли. А стать вожаком стаи природа гормонами уже не зовёт. Для собаки останавливается жизнь именно по причине абсолютного, безэмоционального подчинения инстинктам. С молодыми собаками, или из большой "стаи", с многими ролями, такой проблемы нет. Такие собаки легко переносят потерю членов "стаи", или даже смену "стаи".
Почали за Гусей, а закінчили... Гуси мені подобаються, але не стикався з їх вирощуванням. А от каченята - болюча тема, непередбачувані - зранку веселі і задоволені, а на вечір уже треба закопувати...
емоція - це найдавніший інстинкт обміну інформацією індивіда з оточуючим середовищем. Еволюція "відшліфувала" його до ідеалу у відношенні "кількість-якість". Тварини також відчувають і виражають емоції.
