@Voyutichi, теперішні "пани" в більшості своїй не дуже знають в якій руці ніж, а в якій виделку тримати
та менше про них.. Я от десь впіймав інформацію, що шампанське не можна пити з довгих (глибоких) келихів.. То правда?
Та пийте на здоров'я! Шампаньске тільки з пляшки не можна. От якщо мова про віскі чи вино, то там треба спеціальну тару, дійсно. Звичайно, якщо напій дорожче 50 євро. Різні джекіденієлси можна вживати і з пластикових
Хлопці, правила сервірування столу з часом міняються . Наведу приклад: в 1973 році покійний тато в останнє був у Празі і звідти привіз комплект спеціальних келихів для коньяку. То були шість надзвичайно гарних (навіть на тодішній досить вибагливий смак) келишків без ніжки. Діаметр приблизно рівний висоті, трохи конусні, місткістю біля 70 мілілітрів напою. А теперішні "специ" вчать, що келих для коньяку має бути досить великою і широкою чашею - щоб налитий десь на третину коньяк розтікався по стінках і дозволяв максимально відчути аромат. Окремо поясню, чому тогочасний (радянський) смак вважаю вибагливим. Полиці магазинів скляної посуди (так-так, спеціалізовані!) прямо-таки вгиналися від без перебільшення розкішної кришталевої та скляної посуди найрізноманітнішого призначення. І ціни були не астрономічні - якщо у сім'ї двох вчителів (а працю вчителів завжди оплачували скупо) полиці серванту були уставлені кришталем та художнім склом. І що найцікавіше, більшість того краму була української вироби і дуже цінилася угорськими, польськими і словацькими туристами, яких у нас завжди було багато. І де тепер ті виробництва?
Питання, на жаль, риторичне - у важкі дев'яності припинили існування до 80 відсотків заводів і фабрик на території України. Ще біля п'ять-десять відсотків на початку "нульових" успішно штучно "збанкрутували" - для зниження продажної ціни. Причому, деякі (як Концівська птахофабрика у нас за 15 км від міста) настільки успішно, що коли прийшли "замовники", то за голову взялися: казали, що заново побудувати підприємство було б дешевше (аніж відновити).
Насправді дуже зручно та швидко. В рибі кісточки сидять рядочками поміж смужок м'яса, ножем розділяється на смужки так, щоби всі кісточки стирчали з однієї. Тоді ножем (чи навпаки, то вже чим зручніше) кісточки притискаються до тарілки, а виделкою відсувається смужка чистого м'яса. Три-чотири рухи, та вся риба вже без кісток, можна сміливо їсти. Взагалі ті всі етикети та розмаїття диктовані суто зручністю та оптимальністю. Форма келихів, тарілок, приборів та розташування всього, має бути якнайзручнішою, комфортною, слугувати найлегшому отриманню задоволення. Гостю має бути комфортно - це й є весь етикет, єдине правило. А на те, що хтось не так щось взяв, чи не так поклав, у пристойному поважному товаристві, ніхто не звертає уваги. Якщо комусь зручніше різати правою рукою, тримати виделку п'ятьома пальцями, чи їсти макарони столовою ложкою, то його особиста справа, шановне панство на такий дріб'язок не звертає. Також не звертає, якщо хазяї до макарон поклали ложку. Що дали, тим їдять. Але ж справжній пан хазяїн, ніколи не покладе приборів, дивлячись на які, гість може розгубитися, але буде сервірувати кожну страву так, щоб гостю було зручно їсти. Хто робить навпаки, той не справжній пан, а сноб та ніщєброд.
