Михайло Жайворон 46 mins · Кричіть, внучата дикої орди, Волайте у своїх пустельних душах: «Кримнаш! Кримнаш!». А як же: «Не вкради!»? Колише хвиля спорожнілі мушлі. ... Об берег б`ються вічні імена, П`ють скіфську воду скелі Аю-дагу. Московське хамство тут не дивина, Своє возводять ханство усеблаге. Сакральний світ вишукують в світах, Пустили дикі корені похмілля. Під корінь знов вирубують татар, Як в болотах колись татарське зілля. Поперек горла – пісня Джамали Вам стала, бо душа її повстала. Без серць живете, наче не жили, Бо вільними птахами не літали. Таких братів не треба й поготів, Із руських весен бадилиння сходить. Ви не боги на паперті життів, Убогі ви й залишитесь убогі. Кричіть, внучата дикої орди, Волайте у своїх пустельних душах: «Кримнаш! Кримнаш!». А як же: «Не вкради!»? Колише хвиля спорожнілі мушлі. © Михайло ЖАЙВОРОН
Не сипте перли поміж свині, Бо втопчуть цінності в болото І скажуть, що вони не винні, Та ще й спитають, де їх квота. © Любов Шевчук
Зустріч батька і сина. Батько сина стрічає з війни, Серце птахою рветься до нього. Він, кровинка єдина і сни... Майже рік лише сіють тривогу. Кожен день, кожен час, кожну мить, Серцем з ним у боях, там на сході І душа батька тоскно болить. А той біль і вночі не проходить. Ріжуть зморшки щоденно лице, Сивина скроні геть посріблила. Тільки він не зважає на це. Та війна стільки бід натворила. Ось і потяг нарешті прибув… Не впізнав батько любого сина… Підсвідомо, душею відчув – Син, вернувсь… он же він, мій єдиний!!!! Обійняв… Тільки сльози в очах… Так зрадливо вони покотились… Заховав їх на синових мужніх плечах: - Ну нарешті…. Нарешті зустрілись!!!! Не пита, добре знає – нелегко було, Кожен день чув ті зведення страшні, А як обстріл вели те, де син був село, То по спині щоразу – мурашки. Син змінився, став вищим і в голосі теж Враз сталевії нотки з’явились. Може батько став нижчим, хіба ж розбереш? – - Ну нарешті…. Нарешті зустрілись!!!! І у батька і голос, і руки тремтять - Так радіє поверненню сина. А на грудях у сина медалі горять – Мужньо він захищав Україну. 23. 05. 16 Галина Онацька
І не давай святого псу, Бо він шанує зовсім інше. І він проявить сутність злу, Тобі від того буде гірше.
Такі вірші, такий мотив. Бере за душу міцно-міцно. Прекрасне бачить поспіши! На форумі про будівництво )
Ліна Костенко І все на світі треба пережити, І кожен фініш – це, по суті, старт, І наперед не треба ворожити, І за минулим плакати не варт. #Ліна_Костенко