Иван Примаченко добавил 3 новых фото. 1 ч · Маю виступити з кількома публічними лекціями - організатори попросили розповісти про те, де шукати натхнення. Я ніколи не говорю про натхнення, бо мені його джерела завжди видавалися очевидними. Ось вони на цих трьох графіках. 1. В 1800 році в світі було лише 12% грамотних людей - тих, хто вмів читати і писати. На 1900 рік їх кількість збільшилася лише до 21%, на 1950 до 36%, а сьогодні... вже до 85%! 2. Дитяча смертність (до 5 років) в 1900 році - 43%. Сьогодні - менше 5%. 3. Відсоток людей, що живуть в екстремальній бідності на 1900 рік складав більше 80%, на 1950 - 72%, а сьогодні менше 10%. Все це зробили не боги і не абстрактний технічний прогрес. Це зробили звичайні жінки та чоловіки, які були достатньо сміливі, щоб уявити кращий світ, і готові творити його своїми мізками і руками. І, часто, витратити на це все своє життя. Уважно подивіться на графіки: від точки "все дуже погано" до точки "дуже навіть не погано!" відстань у одне людське життя. Хто знає, які фантастичні речі знаходяться від нас на відстані одного життя сьогодні: найкраща персоналізована освіта для кожного, перемога над більшістю хвороб, тотальне знищення голоду і бідності? Хто знає, можливо ця відстань, це відстань вашого життя? Більше натхнення, що назавжди замінить вам будь-які мотивуючі семінари, за посиланням - https://ourworldindata.org.
Причины и следствия, или Год без лета В этом посте я хочу показать вам всю убогость традиционного школьного образования, в первую очередь — традиционного изучения истории. Потому что мы будем говорить о причинах и следствиях. Проблемой нашего образования в целом является полнейшее неумение объяснять, почему. Начиная с того, что почему нужно знать, в каком году родился Александр Македонский. И почему это можно забыть сразу после экзамена. И почему надо знать, в каком году он совершил свой переход Суворова через Кутузова, но совершенно не обязательно знать, зачем он это сделал, и каковы были причины, и что случилось в результате. И это касается не только истории. В образовании вообще мрак в плане «почему», мрак в принципе. Любой, кто учил теорию музыки, знает, что мажор — весёлый, а минор — грустный. Любой, кто пытался учить её в 35, знает, что даже под пытками учителя обычно не могут объяснить, почему. А если им сунуть под нос «Highway Star» группы «Deep Purple», написанную в соль-миноре, и попросить повторить ещё раз про грустный минор — они почему-то выходят из себя. Почему так? Почему история, география, теория музыки и даже компаративная лингвистика чаще всего излагаются набором бессвязных фактов, дат и цифр, но в изложении начисто отсутствуют причины и следствия? Потому что это — сложно. Сейчас я покажу вам на примере. В нём нет ничего секретного. Вся информация почерпнута из википедии, рассеянным брожением по страницам. Вы могли это сделать сами. Но не сделали. Поэтому я вам расскажу. Я расскажу вам о причинах и следствиях. Пристегните ремни. Это будет головокружительно. Спойлер В 1815 году произошло извержение вулкана Тамбора, что в Индонезии. Оно проходило с 5 по 11 (по другим данным — до 17-го) апреля, и является одним из самых сильных извержений вулкана в документированной истории. По шкале вулканических извержений VEI это извержение имеет 7 баллов. Для сравнения, средняя цена гречки сейчас около 37 гривень за килограмм. А извержение в 8 баллов по шкале VEI с высокой вероятностью отбросит нас с вами в каменный век, где никакие цены на гречку волновать уже не будут. Поэтому 7 баллов VEI — это довольно много. Грохот извержения был слышен за две с половиной — три тысячи километров. Волны цунами обрушились на острова Индонезии, высотой доходившие до четырёх метров. Предположительно, 4600 человек погибло в результате извержения непосредственно. Спойлер: общее количество погибших от извержения и его последствий первого порядка оценивается в 70 тысяч. Это, кстати, консервативная оценка. Потому что результатом извержения вулкана Тамбора стал так называемый «год без лета». 1816 год, самый холодный год в документированной истории. (Для эрудированных зануд: там немножко всё сложнее на самом деле. В 1809 году было ещё одно катастрофической силы извержение вулкана, о котором мы знаем только по изотопному анализу арктических льдов. Оно было, но неизвестно, где и как. В результате этих двух извержений вся декада 1810-1820 являлась аномально холодной. В 1812 году одним из факторов поражения Наполеона в России были аномальные морозы, которые скорее всего являются результатом первого из извержений. Наполеон проиграл войну из-за извержения вулкана. В том числе.) Вернёмся к вулкану Тамбора. Колоссальное количество пепла, выброшенного вулканом в атмосферу, привело к так называемой «вулканической зиме» в северном полушарии планеты. 1816 год, так называемый «год без лета», является следствием извержения вулкана. А теперь давайте посмотрим, что было дальше. Выброшенному в атмосферу пеплу потребовалось время, чтобы распространиться по планете, и оказать воздействие. Поэтому в 1815 году ничего такого не случилось. А вот спустя год, в 1816, весна не пришла. В марте температура оставалась зимней. В апреле и мае были дожди, град, снег — смотря по тому, где. В Швейцарии снег был весь год, например. В США тем летом были регулярные заморозки. Аномальные холода привели к неурожаю и голоду. Цены на зерно в Европе весной 1817-го года выросли в среднем в десять раз. В результате этого, десятки тысяч европейцев эмигрировали в Америку. Преимущественно — фермеры, первыми пострадавшими от неурожая. В результате этого нашествия (и собственного неурожая), часть американцев также сменила место жительства, уходя из Новой Англии в район Нью-Йорка и территории среднего Запада. В результате этого сформировался т. н. «American Heartland» на среднем Западе США. С увеличением населения, на свет появились штаты Индиана (декабрь 1816) и Иллинойс (1818). В результате всех этих перемещений и миграций, в штате Нью-Йорк изменилась демография. В целом, запад Нью-Йорка считался сверхрелигиозным; после миграций же в нём существенно увеличилось количество недавно перебравшихся европейцев, и жителей Новой Англии. Так запад штата Нью-Йорк стал ядром движения аболиционизма и борьбы за запрет рабства. В результате извержения вулкана Тамбора. Продолжим, по мелочам. В результате неурожаев на протяжении нескольких лет подряд произошла массовая миграция из штата Вермонт — считается, что в тот период и по этим причинам его покинуло от 10 до 15 тысяч человек. Среди них была и семья Смитов, перебравшихся в... правильно, западный Нью-Йорк. Их сын, Джозеф Смит, через некоторое время станет основателем секты мормонов — церкви Святых Последнего Дня. В результате выбросов колоссального количества пепла в атмосферу, закаты в те годы были особенно красочными. Они ответственны за особую желтоватую палитру цветов в картинах того времени — например, у немецкого романтика Каспара Давида Фридриха, и у британского романтика Уильяма Тёрнера, в чьём творчестве «жёлтый период» продолжится до конца 1820-х годов. В результате подорожания продуктов питания, в том числе — овса для лошадей, немецкий изобретатель Карл Дрез задумывается о замене лошадей механическими приспособлениями. В 1818-м году он получает патент на т. н. «дрезину», которая сейчас, правда, называется словом «беговел». Изобретение Дреза стало прототипом как современной ручной дрезины, так и современного велосипеда. В результате голода, который он пережил в детстве в Дармштадте (Германия), некто Юстус фон Либих посвящает себя исследованию растений и агрономии. Он станет основателем современной агрохимии, и первым в истории синтезирует минеральные удобрения. В результате аномальных погодных условий в Индии происходит мутация холерного вибриона. Холера выкашивает изрядную часть британской армии и бодро шагает по планете, к 1830-му году добираясь до России. Это называется Первой эпидемией холеры в России; общее количество погибших — до 200 тысяч человек. Объявлен карантин. Некто Александр Сергеевич Пушкин оказывается фактически заперт в своём поместье, куда намеревался выехать совсем ненадолго; он пережидает там эпидемию и создаёт цикл произведений, известных как «Болдинская осень» — они включают в себя «Евгения Онегина», «Повести Белкина», «Маленькие трагедии», поэмы и стихотворения. В результате плохой погоды в 1816-м году, в «году без лета», группа отдыхающих на вилле Диодати у Женевского озера обнаруживает, что отдых безнадёжно испорчен: бесконечный дождь в некоторые дни не даёт даже выйти из дома. Собравшиеся читают вслух, в том числе — произведение «Фантасмагорина, или Собрание историй о привидениях, духах, фантомах и проч.» Присутствующий лорд Байрон предлагает каждому из отдыхающих сочинить собственную страшную историю, и прочитать потом вслух. Так некто Мэри Годвин, тогда ещё не обручившаяся с Перси Биши Шелли, известная нам как Мэри Шелли, пишет произведение «Франкенштейн, или Современный Прометей». Сам Байрон также начинает писать рассказ, но забрасывает его. Личный врач Байрона, Джон Уильям Полидори, заканчивает рассказ. Он будет опубликован под именем Байрона в апреле 1819 года в журнале «The New Monthly Magazine», под названием «Вампир», и станет первым в истории литературным произведением о вампирах. И всё это произошло из-за извержения вулкана Тамбора в апреле 1815 года.
Dorje Batuu 15 ч · — Привіт, діти! Мене звати #Франческа, це мій напарник Джорджіо, і ми – космічні пілоти наземного контролю! — пропищала Франческа. — А скільки вам років? — спитала дівчинка у мусульманській хустині, з чорними, як великі маслини, очима — Вісімнадцять — безсоромно, не блимнувши оком, збрехала Чессіна. — Ого! Так ви ще вчитесь?! — Ні, я вже закінчила Університет! — Вона вундеркінд — сказав я — З таких, як вона, виростають божевільні професора з розчепіриними патлами і грубими лінзами в окулярах! Діти заіржали. Франческа злісно копнула мене під столом. Спойлер — А вам скільки років? — спитала симпатична руденька і висока студентка. — А ти вгадай! Скільки, думаєш, мені років? — я теж вирішив пококетувати — Нууу... двадцять ...п'ять? — Десь так! — задоволено сказав я, ну не одній ж напарниці брехати! — Ага, він ще молодий і дурний — не залишилась у боргу сицилійка — Джорджіо ще вчитись і вчитись! Я відкрив було рота, аби сказати, що мені вже цілих тридцять дев'ять, і я не "Джорджіо", а Дорж, і що моє монгольське ім'я має тибетське походження, і означає один з символів буддизму, священний скипетр Ваджру, "Дорчже" (тибетською རྡོ་རྗེ "rdo rje") або "Очір", бурят-монгольською, але вчасно схаменувся. Як що б там не було, але на роботі, з легкої руки Франчески я давно "Джорджіо". Мало хто, думаю, знає взагалі, як мене насправді звати. А замість слів "космічні пілоти", мені завжди вижається "космічні пірати", і пам'ять послужливо малює перед очима "Весельчака У" і "Криса", з радянського фільму "Гостя з майбутнього", котрих блискуче зіграли Невинний і Кононов. Причому туповатим "Весельчаком" був, звісно, я, а авторитарним "Крисом", моя тендітна напарниця. — ... і зараз Джорджіо виведе вам на екран порівняльні таблиці траекторій ракет з носіями однакової потужності, але різним корисним навантаженням — слова Франчески повернули мене у реальність — ...і ви побачите амплітуду корекції. Це вам стане у пригоді для розрахунку низької траекторії для вашого Terrier Orion! *** Ми брали участь у семінарі для стартової команди студентів, котрі брали участь у програмах RockOn! і RockSat-C. Цілий тиждень 150 студентів і викладачів з усієї Америки проведуть тиждень на дослідницькому космодромі Уоллопс, що у Відржінії, спостерігатимуть за запусками дозвукових ракет, а наприкінці самі запустять дослідницьку ракету з науковим обладнанням на борту. Ми з Франческою взяли участь у цій програмі, як тренери команди запуску, котра керуватиме стартом ракети. Спілкування з дітьми відбувалось у режимі відеоконференції. В нас була картинка з Командного центру космодрому Уоллопс, і зі штаб-квартири Orbital АТК котрий забезпечує планування місій, інженерні послуги та польові операції на Уоллопсі. *** Я вивів порівняльні таблиці на екран. — Як ви бачите, дітки, у вас є п'ять таблиць, де ви можете побачити, як змінюється траекторія і апогей у залежності від корисного навантаження, за умов, якщо ви використовуєте один носій з однаковою потужністю, у даному випадку бустер Terrier у якості першої, і ракету Orion, у якості другої ступені. Джорджіо зараз розповість вам про особливості цієї конфігурації! Все, що відбувалось зі мною у цю хвилину, здавалось мені химерним сном. Я, учорашній журналіст, зараз вчитиму дітей, котрі у майбутньому відправлятимуть ракети у космос. Це все було настільки нереально, що я мимоволі завис. Напарниця доволі сильно, як краб, вщипнула мене за бік. Я вийшов з прострації і клацнув на таблицю з ракетою: — Terrier Orion це комбінація ракетного стартового прискорювача Terrier і власне, ракети Orion, котра використовується у якості другої ступені. На таблицях раніше ви бачили, що така комбінація виводить вантажі від 200 до 800 фунтів на висоту від 50 до 120 миль у залежності від навантаження. А тепер, знаючи потужність двигунів, розрахуйте мені, будь ласка, на яку висоту ви зможете підняти наукове обладнання, суха вага котрого складає 667 фунтів? Це без урахування поправок на погоду, щільність повітря, тиск, напрямок і силу вітру. — А яка погрішність складає за урахуванням погодних умов? — спитала дівчинка років п'ятнадцяти, у мусульманській хустині — Як тебе звати, солоденька? — Лейла — Дуже приємно! Так ось, якщо брати до уваги максимально допустимі погодні умови, наприклад, низький тиск до 680мм і пориви бокового вітру до 65 футів за секунду, то похибка апогея складатиме приблизно три милі. Не критично, але все залежить від типу експериментів, котрі ви ставите. Для вимірювання вологості і тиску три милі – доволі критично. А тепер я чекаю на розрахунки! Рівно хвилини за дві, хлопчик в окулярах сказав: — Я маю результат. Зараз почекаю на решту колег, і ми звіримо показники! — Як тебе звати? — спитала Франческа — Я Джейсон, з Техасу. — Де ти вчишся? — Школа Лейк Тревіс, перейшов у випускний клас. — Скажи, чому ти не говориш свій результат зараз, а чекаєш на інших? — Еммм... Мій результат може бути неточним, це раз, а потім, ми працюємо у команді, і Джорджіо спитав про результат не конкретно мене, а у всіх... Франческа у захопленні копнула мене під столом. Те, що завжди мене вражало у маленьких американцях, це вміння працювати у команді, взаємоповага і робота на результат. Без перебільшення, це 50% успіху роботі у команді. Ракети у космос не запускають одинаки-ентузіасти. Ракети у космос запускає велика і спрацьована команда професіоналів, де кожен досконало знає свою дільницю роботи. "Спеціалістів широкого профілю" у NASA просто немає. Тут кожен має досконало знати свою справу. За десять хвилин, стартова команда, порадившись один з одним, видала нас результат: корисний вантаж у 667 фунтів, Terrier Orion підніме на 73 милі за ідеальних погодних умов. *** Ми спілкувались цілих дві години, замість запланованих 40 хвилин. Через нас діти пропустили сніданок, а ми відповідно, перерву. Зате ми детально показали, як ми розраховуємо діференс між розрахованою і проточною траєкторіями, а також як мипрацюємо з телеметрією. Діти з жагою знань в очах. В нас попереду ще два семінари, а 22 червня діти вже самостійно, хоч і під наглядом дорослих з Orbital ATK, і геліофізики NASA запускатимуть ракету і робитимуть справжні наукові експерименти. — В них обов'язково все вийде! — розчулено сказала Франческа. І, звичайно ж, заплакала.
Йобан, Тамакери, Шокошу-Гоукан и другие. Японские развлечения. Спойлер: 16+ Например, вот – крайне популярное «эндзё косаи», не вполне, конечно, официальные, но практикующиеся веками, встречи взрослых мужчин с юными девочками за деньги, так называемые «оплачиваемые свидания». Девочки получают первые сексуальные уроки (а так же деньги, подарки, дизайнерскую одежду), взрослые дядечки – удовлетворяют свой инстинкт Гумберта Гумберта. А что еще есть в Японии помимо всего вышеописанного и рыбы-фугу? Шибари Шибари, или кинбаку – древнее японское искусство бондажа, занимающее главенствующую роль в японской эротике и искусстве секса, основой которого, как вы понимаете, является традиционная тема господства и подчинения. Но сама идеология шибари резко контрастирует с западным взглядом на связывание партнера. Потому что наваши («тот, кто связывает») делает это не абы как, а используя замысловатые ассиметричные веревочные конструкции. Кроме того, все искусство шибари сосредоточено на том, что бы у жужун («тот, кто подчиняется связыванию») пробудилось сладострастие и он получил наибольшее удовольствие. Между тем, искусство японского бондажа идет от хожожитсу – средневековой военной техники пленения врагов, когда самураи крепко и надежно связывали пленных, не причиняя им, однако, боли, но исключая возможность побега. Шибари стало намного более суровым во времена сёгуната Токугава, когда связывание начали применять для наказания. Связанную жертву затем либо пороли, либо забивали камнями, либо просто подвешивали, причиняя боль. Чужеземцы часто бывают шокированы тем, с какой готовностью японки соглашаются на то, чтобы их связали. Однако практикующие шибари в один голос заявляют, что подчинение и унижение на самом деле освобождает женщину, по крайней мере, позволяет ей выбраться из рамок общепринятых условностей. Йобаи До недавнего времени широко распространенный в японских глубинках обычай Йобаи или «крадущийся в ночи» — был, так сказать, введением в сексуальность для многих молодых людей. Заключался йобаи в следующем: в комнату спящей девушки (ну, или уже не совсем девушки) проскальзывал таинственный незнакомец, пристраивался сзади и неоднозначно заявлял о своих намерениях. Если барышня была не против, парочка занималась сексом до самого утра, стараясь производить как можно меньше шума, после чего ночной посетитель так же незаметно удалялся. По логике, молодой человек-йобаист должен был бы быть знакомым и с девушкой и ее семьей. Часто йобаи – был некой прелюдией к дальнейшей свадьбе, и родители, якобы, не замечали тайных посещений и, якобы, ничего не слышали, пока не считали, что любовные игры закончены, «ловили» йобаиста, публично корили, тот краснел и на все соглашался, а через пару дней пара отправлялась под венец, чтобы предаваться сексу уже на законных основаниях. Но часто бывало, что во время уборки урожая, когда крестьянин нанимал пришлых гастарбайтеров, так сказать, он должен был быть готов и к тому, что спящие под одной с ним крышей рабочие, вполне могли выбрать его дочь объектом для йобаи. В некоторых случаях группа молодых людей отправлялась за несколько километров в соседнюю деревню, и тогда йобаи становился захватывающим ночным приключением с абсолютной незнакомкой. Можно лишь предположить, что некоторым не особо везло с девушками, и они оказывались в странном положении – забравшись в дом и обнаружив спящую уродину, пути назад уже не было: только вперед, только хардкор. Ведь в ином случае юношу могли обвинить в воровстве и, упаси боже, тут же на месте и порешить. По сути, твердого согласия девушки и не требуется, йобаи не считается изнасилованием, главное соблюсти некоторые правила: В дом нужно входить голым (в Фокуоке нельзя нападать на голого человека, проникшего в дом, потому что он, вероятнее всего, занимается йобаи, а не воровством). Даже будучи абсолютно голым, нужно стараться соблюдать тишину. Требуется практиковать безопасный секс – закрывать лицо тканью или маской, чтобы защитить себя и даму от позора, если она вдруг, по какой-то причине, начнет вопить «Спасите! Насилуют!» Тамакери Странная форма чисто японского БДСМ, когда обнаженного мужчину лупасит по… эээ… тестикулам женщина. Особую популярность тамакери набрала в последние годы, заняв целую нишу в отделе японского порно. Не знаем, как там все устроено у среднестатистического японца, но если верить фильмам, за тамакери следует вполне себе секс. Черт знает, может они у них металлические. Но дело не в этом. Думаете, особой популярностью порно-тамакери пользуются у скромных японок в кимоно с вечно опущенным взглядом, которые мечтают хоть как-нибудь почувствовать себя в роли доминанты? Отнюдь. Самым популярным порно-тамакери стало у юношей бледных со взором горящим. Кстати, именно среди них режиссеры и набирают будущих участников действа. Психологи же тихо приходят в ужас от явного увеличения количества мужчин-сабмиссивов на островах Восходящего Солнца. Шитаги доробоу Нет, ну, конечно, в каждой стране найдется какой-нибудь псих, который ворует женские трусы ради сексуального удовольствия. Но только в Японии это возведено в ранг искусства, неудивительно, что шитаги – означает нижнее белье, а доробоу – вора. Несчастные жительницы мегаполисов, вынуждены прятать свое белье в пластиковые контейнеры и закрывать чуть ли не в сейфы – повесишь на балконе сушиться – наверняка сопрут. Но не спасает даже это, был зафиксирован случай, когда некий шитаги доробоу обзванивал женщин, представляясь полицейским, расследующим преднамеренное заражение нескольких мужчин триппером и требуя девушек предоставить ему свои трусы для проведения экспертизы. Власти решили бороться с этой проблемой самым элегантным образом, теперь кое-где установлены автоматы по продаже нестиранного женского белья, куда добропорядочные девушки добровольно отдают свои стринги и слипы за скромное вознаграждение. А ведь люди покупают. Да, покупают, да еще как! Ниотаймори Ниотаймори – это церемония поедания суши/роллов с обнаженного женского тела. Надо заметить, что срамные части тела всегда закрыты каким-нибудь гарниром, в крайнем случае – листом лотоса, в остальном – степень закрытости зависит от скромности модели. Но чаще всего, все-таки, никакого порно – чистая эстетика. Особую популярность боди-суши приобрела на Западе в 90-х, хотя в самой Японии заведения, где еду сервируют подобным образом, скорее исключение, часто принадлежащее мафиозным структурам, чем широко распространенный мейнстрим. Помимо просто красивого зрелища, считается, что женщина в качестве сервировочного стола, нагревает еду до температуры тела – самой естественной для усвоения организмом. Что позволяет едящим сосредоточится на текстуре и вкусе, отвлекшись от прочих остальных факторов. Хотя многие попробовавшие вовсе не в восторге от теплых суши, слегка влажных от пота. Но мы же об искусстве, а не о еде, правда? Профессия ниотаймори – крайне нервная и щекотливая (во всех смыслах этого слова). Ведь им нужно быть тренированными, чтобы часами лежать без движения, не вздрагивая, разбрасывая еду в разные стороны от прикосновения, не всегда нежных, палочками или случайно попавшей на кожу холодной воды или горячего чая. Не будем говорить о том, что она должна быть тщательно выбрита и до скрипа вымыта (хотя многие рестораторы, заботясь о гигиене, накрывают, все-таки, тело девушки прозрачной пищевой пленкой). Но по логике, она должна быть еще и девственницей, потому что считается, что у них запах тела приятен и не портит пищу. Хотя сейчас этот пунктик почти не соблюдается. С другой стороны, в отношении клиентов тоже введены жесткие правила – с «тарелкой» нельзя разговаривать, досаждать ей или оскорблять. Зато можно хватать суши с тела прямо губами. Ну, и завершая разговор о еде и теле, расскажем о вакаме саке. Теплый саке льют на тело девушки и пьют из «чаши», которую образуют ее крепко сжатые бедра. Вакаме – морские водоросли, в данном случае означают лобковые, извините, волоски, плавающие в напитке. Хотя, конечно, вакаме саке практикуется на так широко, как ниотаймори. Но-пан кисса В но-пан кисса (кафе «без трусов») официантки носят коротенькие юбочки и под ними – ничего. Посетители готовы платить за еду и напитки в два раза дороже, чем в остальных местах, лишь бы увидеть чуть больше, чем положено приличиями. А за щедрые чаевые ведь можно попросить официантку достать что-нибудь с верхней полки, или, наоборот, попросить поднять с пола упавшую вилку/ложку. Многие подобные заведения отделаны зеркалами, чтобы посетители не вывихнули себе шею, разглядывая обслуживающий персонал. Кстати, от девочек, желающих работать официантками – отбоя нет: во-первых, платят много, во-вторых, вышеупомянутые чаевые, в-третьих, все заведения придерживаются политики «неприкосновений». Первое но-пан кисса под названием «Джонни» открылось в Киото в 1978 году, а потом такие заведения, как грибы начали появляться по всей Японии. Более того, на смену кафе пришли вполне себе серьезные рестораны, подававшие, в основном, сябу-сябу или якинику (мясо, готовящееся прямо на столе самим клиентом). К сожалению, последнее время полиция все чаще прикрывает подобные заведения за «обнажение в общественных местах», но их хозяева не смущаются, устанавливая зеркальные полы, вмонтированные в них камеры, транслирующие все прямо на мини-экраны на столах, и заставляют девушек надевать трусы. Правда, абсолютно прозрачные. Шокошу Гоукан или Секс с осьминогом Женщина, в которую проникает осьминог, настолько часто появляется в хентай, что, кажется, занимает воображение европейцев больше, чем самих японцев. Не избежал этого увлечения изображениями нетрадиционного во всех отношениях, даже Пабло Пикассо, создав серию картинок подобной тематики (да, отвечая на незаданный вопрос – иногда они выставляются на всеобщее обозрение, но не часто). Само идея секса с головоногими уходит корнями в древнее искусство шунга (эротических картинок). Например, самая растиражированная и популярная – работа Катсушика Хокусаи, датированная 1820 годом, под названием «Сон жены рыбака» (сверху). Кстати, возрождение искусства секса с морскими обитателями, пришлась как раз на наши дни. Японское правительство, у которого воображения меньше, чем у древних порнографов, запретило изображение мужского члена. Да что там – вы хоть раз видели все запикселенное японское порно, которое может смотреть только человек с очень богатым воображением? Надо заметить, что столь необычный вид секса получил такое распространение, что в 2001 году художник Масами Тереока создал серию картин «Волны и Чума», вдохновленный работами Хокусаи (внизу). Ну, а видео… сами найдете, если поищите. Имекура От обычных борделей, или так называемых, «любовных отелей», имекура, имидж-клубы, отличаются тем, что потворствуют всем, самым низменным фантазиям местных особей мужского пола. Здесь всего несколько комнат, но все они декорированы по-разному, скажем, в виде: школьного класса (да, в Японии водится множество Гумбертов), офиса, раздевалки или другого вполне себе общественного места. Здешних мужчин, кажется, ничто не разжигает больше, чем перспектива заняться сексом в общественных местах. Само собой, каждый номер укомплектован и готовой на все «актрисой»: в больничной палате – медсестра, в офисе – секретарша, в классе – школьница или строгая училка. Каждая из них разыгрывает поначалу роль недотроги, как и полагается. Кстати, в совсем особых случаях, могут соорудить даже аналог вагона метро, где мечтающие о том, чтобы стать чиканом смогут пощупать якобы ничего не подозревающих школьниц. Чикан Чиканы – настоящее бедствие Японии, любители потискать в поездах девушек, за частично приличные или совсем уж неприличные места, а то даже изнасиловать в толкучке часа пик. Но, чаще всего, просто снимающие все на мобильник, подсовывая его под юбку девушки, или, даже, крепя камеру на ботинки. Потом снимки или видео продают через интернет, часто зарабатывая на этом большие деньги. Каждый год в одном только Токио арестовывают около 4000 чиканов, но их количество не уменьшается. Отчасти, этому виной сами японки, настолько стыдливые и сдержанные в выражении эмоций, что, она, скорее, краснея будет молчать, чем заорет на весь вагон, привлекая к себе внимание. Поэтому власти даже сделали отдельные вагоны специально для особей женского пола. Где они будут чувствовать себя совершенно спокойно. Токудаши Токудаши – не совсем, чтобы привычный стриптиз в понимании европейца. Представьте себе бар, где несколько обнаженных девушек, двигаясь синхронно, подползают к краю сцены и садятся, широко раздвинув ноги. Все – танец закончился. Мужчины, вооружившись фонариками и лупами, не могут оторвать глаз от раскрытых женских вагин. Вся мужская аудитория впадает буквально в транс. Чем вызвана такая реакция? Да тем, что традиции японского секса не подразумевают полное обнажение. Ну, то есть, помните тот детский анекдот «Если хочешь сохранить внимание мужа, никогда не раздевайся до конца»? Вот здесь то же самое – на классических японских гравюрах женщина всегда изображена одетой, всегда в кимоно, пусть даже и короткое. Именно эта условная защищенность одеждой действовала для мужчин Японии – абсолютная норма. А тут – такое раздолье! Дач Ваифу Японцы, как известно, повернуты на технологиях, поэтому не удивительно, что даже секс-куклы у них не надувные бабы с бессмысленно открытым ртом, а настоящие роботы из латекса, на ощупь похожего на человеческую кожу. Почему Дач Ваифу? Потому что Dutch Wife – «голландская жена», так моряки в стародавние времена называли бамбуковую подушку, позволявшую им даже во время удушающей жары не потеть во сне. Куклы продаются с пожизненной гарантией и стоят от $6000. В случае, если что-то пойдет «не так» и японец «не сойдется характерами» со своей Дач Ваифу, ее можно вернуть производителю для достойных похорон. Ага, самых настоящих. Или вы думали их потом перепродают? http://news.eizvestia.com/news_abroad/full/desyat-dikih-seksualnyh-obychaev-yaponii
Як вижити в катастрофі - помилки, які коштуватимуть життя. Зарія Горветт BBC Future 13 липня 2017 Копирайт изображенияAFP/GETTY IMAGES Щоби вижити в стихійному лиху, головне - це зовсім не геройство, кажуть фахівці. Єдине, що треба зробити, це уникнути безглуздих помилок, яких ми схильні припускатися перед загрозою смерті. "Я ніколи не забуду цей звук. Скрегіт металу, який ламається", - каже Джордж Ларсон, пасажир рейсу 440 Індійських авіаліній, який 1973 року здійснював переліт із Ченнаї у Нью-Делі. Було десь 22:30, за бортом вирувала гроза, і літак летів низько. Першим об землю вдарився хвіст машини. Ларсона викинуло з крісла. Але літак продовжував рухатися. Фюзеляж почало розривати на дві половини, електричні кабелі іскрилися, пасажири кричали. Спойлер Коли Ларсон отямився, він побачив, що лежить у купі металевого брухту, і його ноги застрягли в ньому. Незабаром під крилами літака почали вибухати баки з паливом. На Ларсона згори посипалися уламки, і він зрозумів, що йому доведеться рятувати себе самому. "Розжарене повітря обпалювало легені, і дихати було дуже важко". Але на останньому подиху він зробив ривок, відкинув уламки, викотився на землю і відповз на безпечну відстань. Із 65 пасажирів та членів екіпажу на борту вижили тільки 17, і Ларсон - один з них. Йому насправді дуже пощастило. За кілька хвилин до катастрофи він серйозно порушив правила безпеки. Чоловік сидів у задньому ряду і спілкувався зі стюардесою. Раптом він чомусь відстебнув ремінь безпеки, хоча знак вимагав не робити цього. Більшість людей, які під час катастрофи - непристебнуті, як правило, гинуть. Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionПасажири, які під час катастрофи непристібнуті ременями безпеки, гинуть в чотири рази частіше Ларсона врятувало й те, що коли почалася пожежа, він не розгубився, а зробив неймовірне зусилля і вибрався з літака. Дивно, але багато людей перед загрозою смерті діють недостатньо швидко, щоби врятувати своє життя. Вони можуть сперечатися через дрібниці, коли їхній корабель тоне, або стояти собі спокійно на пляжі, на який насувається цунамі. Психологам давно відомо, що в екстремальних обставинах люди часто діють на шкоду собі. Хоча в новинах зазвичай розповідають про дивовижні випадки порятунку, часто вони трапляються не завдяки діям людей, а саме всупереч ним. "Тренінги з виживання навчають людей не стільки того, що треба робити під час катастрофи, а скільки того, чого не треба робити", - пояснює Джон Ліч, психолог з Університету Лестера, який вижив у пожежі на станції лондонського метро Кінгс-Кросс 1987 року. Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionПід час землетрусу в Японії 2011 року люди, ризикуючи життям, бігли в супермаркет за пляшками з алкоголем Він каже, що в екстремальних обставинах 80-90% людей роблять не те, що треба. На відео японського землетрусу 2011 року видно, як люди, ризикуючи життям, біжать у супермаркет за пляшками з алкоголем. А під час пожежі на борту літака в Денвері на початку цього року пасажири затримали евакуацію, оскільки дехто намагався зробити селфі на тлі палаючого авіалайнера. Хоча такі дії суперечать здоровому глузду, люди все одно повторюють ті само помилки щоразу, навіть коли вони можуть коштувати їм життя. Отже, чого саме потрібно уникати в ситуації, яка серйозно загрожує вашому життю? ЗАЦІПЕНІННЯ Коли ми уявляємо собі катастрофу, нам здається, що всі впадають у масову істерію. Так, принаймні, зображують стихійні лиха в фільмах. Але насправді найбільш природною реакцією людини в умовах небезпеки є бездіяльність. Поліцейський, який намагався знешкодити зловмисників під час нещодавнього терористичного нападу на лондонському мосту, розповів, що люди застигли поруч "як олені в світлі автомобільних фар". Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionПід час аварійної посадки літака в Дубаї в минулому році пасажири намагалися зібрати свої речі, коли салон вже охопило полум'я Ця реакція є такою поширеною, що психологи вигадали для неї термін - "загальмованість у ситуації стресу". Це не зовсім пасивна реакція, як може виглядати ззовні. Коли наш мозок паралізований страхом, в кров потрапляє адреналін, а м'язи напружені, "примітивна" підсвідома частина розуму посилає сигнал не рухатися з місця. Цей механізм - дуже поширений у світі тварин, від щурів до кроликів, і, вочевидь, пояснюється останньою спробою залишитися непоміченим. Але в небезпечних обставинах від здатності перебороти це заціпеніння часто залежить виживання. ПАРАЛІЧ МИСЛЕННЯ Дослідники звернули увагу на цю дивну особливість мозку за тривожних обставин. Під час війни в Перській затоці на початку 1990-х Ізраїль готувався до нападу з боку Іраку. Оскільки у 80-ті роки іракська армія широко використовувала отруйний газ, уряд Ізраїлю очікував найгіршого. Усі громадяни отримали протигазові маски та шприци для самостійного вводення протиотрути. Ізраїльським сім'ям рекомендували обрати "найбезпечнішу" кімнату у своєму будинку, в якій вони мали сховатися і одягнути маски, щойно пролунає сигнал тривоги. Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionУ пожежі на лондонській станції Кінгс-Кросс 1987 року загинула 31 людина З 19 по 21 січня відбулося 23 напади, під час яких на густонаселений Тель-Авів було скинуто 11 тон вибухівки. Понад тисяча ізраїльтян отримали різні поранення, але більшість із них - майже 80% - не через вибухи. Дехто постраждав під час помилкових тривог. Серед таких жертв було 11 смертельних випадків: сім - через те, що люди вдягли протигазові маски, але забули відкрити фільтр. Сотні людей постраждали через те, що ввели протиотруту від нервовопаралітичного газу, хоча газової атаки взагалі не було. Ще 40 травм (переважно розтягнення і переломи) було отримано, коли постраждалі намагалися прорватися до зачинених кімнат. Чому так сталося? Навіть у спокійних обставинах наш мозок реагує досить повільно, принаймні, повільніше за розвиток подій під час стихійного лиха. Коли літак проходить перевірку на безпеку, його виробники мають продемонструвати, що евакуація усього салону займе не більше 90 секунд. Адже саме через цей час ризик пожежі різко зростає. Для багатьох з нас, однак, півтори хвилини не вистачить навіть, щоби впоратися зі своїм ременем безпеки. Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionПід час терактів 11 вересня в США люди на верхніх поверхах Всесвітнього торгового центру почали евакуацію далеко не одразу Річ у тім, як ми ухвалюємо рішення. Візьміть, приміром, шахи. Перші ходи в партіях гравці зазвичай роблять досить швидко, оскільки їхні варіанти відомі заздалегідь. Але вже після чотирьох ходів у звичайній партії з'являється понад 288 мільярдів комбінацій. Тепер коли покладатися на запрограмовану стратегію більше неможливо, гравцям доводиться обмірковувати кожен хід і швидкість гри сильно уповільнюється. "Наш мозок має дуже обмежений потенціал для обробки нової інформації", - зазначає Сарита Робінсон, психолог із Університету Центрального Ланкаширу. А в екстремальних обставинах швидкість його робити знижується дедалі більше. Копирайт изображенияAFP Image captionШвидкість ухвалення рішень в екстремальних умовах обмежується робочою пам'яттю. Так само як й у шахах Це пов'язано не в останню чергу з гормонами стресу - адреналіном і кортизолом. Ці гормони впливають на роботу префронтальної кори мозку, яка відповідає за такі важливі функції, як робоча пам'ять. І от, саме тоді, коли наша дотепність потрібна нам найбільше, ми стаємо забудькуватими і схильними до помилкових рішень. "ТУНЕЛЬНЕ" БАЧЕННЯ Типовою реакцією в екстремальних умовах є так звана "персеверація" - наполегливий повтор однієї дії, навіть коли вона не дає результату. Це явище настільки поширене, що його почали враховувати в розробці ременів безпеки на легкомоторних літаках. Оскільки люди звикли, що ремені безпеки зазвичай розташовані в районі стегон, в надзвичайних ситуаціях це стає єдиним місцем, куди вони дивляться. У попередніх конструкціях літаків кріплення ременю було розташовано вище, але в паніці під час аварійної посадки люди просто не могли його знайти. Цікаво, що така поведінка спостерігається у пацієнтів з необоротними пошкодженнями префронтальної кори. Отже, можливо, мозок відповідає на стрес "вимкненням" цієї ділянки, що й пояснює негнучке мислення в екстремальних умовах. СТЕРЕОТИПНА ПОВЕДІНКА З цього випливає наступна велика помилка. "Чимало людей гине, коли вони повертаються до свого будинку, щоби взяти гаманець або вимкнути плиту", - розповідає Джеймс Гофф, фахівець з управління надзвичайними ситуаціями з Гавайському університету. Гофф багато років інструктував мешканців небезпечних регіонів, як поводитися під час цунамі, і бачив, якою непередбачуваною може бути реакція людини під час стихійного лиха. Здавалося, хто буде ризикувати своїм життям заради гаманця, але багато людей саме так і роблять. В психології цей феномен отримав назву "стереотипна поведінка". Вона також спостерігається в тварин, коли вони виконують повторювані безглузді дії, як-от бігають по своїй клітці в зоопарку туди-сюди. У людей це дивне явище виявляється в тому, що вони продовжують свої повсякденні справи, коли, приміром, будинок охопило полум'я. Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionУ надзвичайних ситуаціях люди схильні продовжувати свої повсякденні справи, ніби нічого не відбувається Але чому ми не можемо вимкнути ці несвідомі рефлекси? У повсякденному житті наш мозок великою мірою покладається на рутинні дії, які ми виконуємо не замислюючись, і таким чином вивільняє простір для нових речей, що потребують осмислення. Сприйняття нової ситуації потребує багатьох зусиль, ось чому ми так втомлюємося на новій роботі або коли подорожуємо за кордоном. Але екстремальні ситуації потребують іще більше зусиль, і це може бути просто не під силу нашому мозку. В такий момент ми й починаємо удавати, ніби нічого незвичного не відбувається. ІГНОРУВАННЯ НЕБЕЗПЕКИ У крайньому випадку така поведінка може вилитися в повне ігнорування небезпеки. "Так поводиться чи не кожна друга людина. Наприклад, під час цунамі багато хто іде на пляж, щоб подивитися на нього", - розповідає Гофф. Він показує знімки людей, які спостерігають за цунамі в Індійському океані в грудні 2004 року. Заперечення небезпеки відбувається з двох причин, пояснює Сарита Робінсон. Люди або не усвідомлюють, що ситуація дійсно ризикована, або просто не хочуть цього розуміти. Й останнє - дуже поширене явище. Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionПід час нещодавніх пожеж у Португалії багато людей загинули, тому що не поспішали залишати свої будинки Люди часто поводяться так насамперед під час пожежі. Їм здається, якщо вони залишать свій дім, вони таким чином визнають, що його буде зруйновано. "Люди часто чекають, поки не побачать дим, але це, як правило, означає, що вже надто пізно: вони - в пастці вогню", - розповідає Ендрю Гіссінг, експерт з управління ризиками в надзвичайних ситуаціях з консалтингової фірми Risk Frontiers. Ученим уже давно відомо, що наш мозок дуже погано вираховує ризики. А коли ставки високі, ми ще більше схильні покладатися на інтуїцію, а не факти, відкидаючи тривожні думки і запевняючи себе, що все не так погано. Це пояснює, чому пацієнти з онкологією, попри тривожні симптоми, чекають в середньому цілих чотири місяці, перш ніж звернутися до лікаря. А також чому під час терактів 11 вересня в США люди на верхніх поверхах Всесвітнього торгового центру починали евакуацію далеко не одразу. ЩО ТРЕБА РОБИТИ Тоді виникає закономірне питання. Якщо покладатися на свою інтуїцію не варто, що треба робити в екстремальній ситуації? Головною умовою врятування в катастрофі - це мати попередній план дій, впевнений Джеймс Гофф. "Якщо ви завчасно знаєте, що треба робити, ви почнете рятуватися, не гаючи часу", - пояснює він. Психолог Джон Ліч багато років проводить курси виживання для військових. Він вчить їх "виплутуватися" із найскладніших ситуацій, від захоплення заручників до падіння гелікоптера у воду. В останньому випадку, до речі, треба залишатися на своєму місці, поки фюзеляж майже повністю не заповниться водою і не перегорнеться. Копирайт изображенияGETTY IMAGES Image captionПід час цунамі в Індійському океані в грудні 2004 року багато людей вийшли на пляж подивитися на стихійне лихо Вибиратися із салону треба буквально в останній момент, і також стежити, щоб вас не зачепило лопатями гвинта, який продовжуватиме обертатися. Ліч знає, що єдиний спосіб уникнути помилкових рефлекторних реакцій - це тренуватися заздалегідь. "Техніки виживання потрібно багато відпрацьовувати, поки вони не стануть автоматичними", - підкреслює він. АЛЕ ІНОДІ ПРОСТО МАЄ ПОЩАСТИТИ Вам цікаво, чим завершилася історія Ларсона, який вижив у катастрофі індійського авіалайнера? Виявилося, що найбільшою небезпекою для нього було не падіння літака, а те, що сталося після цього. Чоловіка знайшли місцеві селяни і доправили до лікарні. Ларсон мав опіки першого та другого ступенів, переломи тазу та руки і пошкодження сечового міхура. Щоб упевнитися, що в нього не має інших внутрішніх травм, йому зробили операцію. За кілька тижнів Ларсон повернувся до США, але почав втрачати вагу, і рана ніяк не загоювалася. Аж раптом його лікаря осяяла здогадка. Він зробив надріз на рані і витягнув з неї бинт понад 30 см завдовжки, який пробув у животі Ларсона майже місяць. Ларсону дійсно пощастило, якби лікар не виявив бинт, прогнози були би невтішними. Навіть у найбільш екстремальних обставинах шанси на виживання все ж таки є. За умови, що ви будете підготовленим, діятимете швидко і не покладатиметесь на інтуїцію та автоматичні реакції. Але, як свідчить досвід Ларсона, іноді потрібно просто народитися в сорочці. http://www.bbc.com/ukrainian/vert-fut-40593976
Маленький мальчик по имени Артур жил в небольшой деревне. Он никому не нравился из-за своей тупости, и особенно своей учительнице, которая всегда кричала на него: «Ты сводишь меня с ума Артур!» Однажды мать Артура пришла в школу, чтобы проверить как у него дела. Учительница честно сказала его матери, что ее сын — это просто катастрофа, получает очень низкие баллы и даже она никогда не видела такого тупого ребенка за всю свою преподавательскую карьеру!!! Мать была в шоке от таких отзывов, и забрала своего сына из школы и даже переехал в другую деревню!!! 25 лет спустя, учительнице диагностировали серьезное заболевание! Все врачи настоятельно посоветовали ей провести операцию на сердце, которую может сделать только один хирург. Проанализировав ситуацию и понимая, что у нее больше нет другого выбора, учительница решила согласиться на операцию, которая прошла успешно. Когда она открыла глаза после операции, то увидела симпатичного врача, который улыбался, смотря на нее сверху вниз! Она хотела поблагодарить его, но не могла говорить. Ее лицо начало синеть, она подняла руку, пытаясь ему что-то сказать, но в конце концов умерла! Врач был в шоке и пытался выяснить, что пошло не так, когда он обернулся, то увидел Артура, который работал уборщиком в поликлинике, и он выключил кислородное оборудование, чтобы подключить свой пылесос. Неужели вы подумали, что это Артур стал тем выдающимся врачом?!
Alexandr Noinets 56 мин · Mykolaiv Oblast, Николаев · С точки зрения не логической, а чисто эстетической я бы вот например выступал за снижение избирательного ценза до 6 лет. И отмене избирательного права с наступлением пенсионного возраста. Считаю это бы резко разнообразило политическую повестку дня. Очень хочу посмотреть на политиков, ориентированных на аудиторию шестилеток, или даже тринадцатилеток. Бойз-бенды политиков. Юлию Владимировну в детских передачах и так далее. Шабунин и его новая политическая платформа "Спокойной ночи, коррупцыши". Если Партия Мороженого и Газировки победит Партию Время и Стекло - ну, значит, так тому и быть. Я, знаете ли, давно смотрю, как голосуют разные люди, и аргумент "шестилетние совершенно не понимают, за кого голосовать" для меня неприемлем. Никто не понимает, за кого голосовать, совершенно никто. Но шестилетним с результатами их выбора придётся жить статистически гораздо дольше, чем семидесятилетним.
