ЧТО пишут форумчане, КАК пишут форумчане…

Відповідь: ЧТО пишут форумчане, КАК пишут форумчане…

Є деталь, китайський значно важчий у вивченні, на відміну від простецько-легкого інгліша
Я колись трохи вивчав китайський , ще як у школі був, викладала китаянка з піднебесної, лекції по вивченню китайського читала англійською, я тоді ще сходу не врубався чого це китайський так на англійську схожий

 

Відповідь: Re: ЧТО пишут форумчане, КАК пишут форумчане…

Немає такого діалекту, точніше діалекти в основу не кладуть.
За двадцять років гірше точно не стало, а мова методично нищилась протягом століть, завдяки чому ми й "маємо те, що маємо"
Лінгвоцид української мови
(Хронологія)

Спойлер

1626 р. Київський митрополит Іосиф Краковський склав акафіст до св. Варвари. Москва дозволила, але з умовою його перекладу на російську мову. Наказ Синоду митрополитові України позбирати з усіх церков України книги старого українського друку, а замість них завести московські видання.

1626 p. Цензурування творів Лаврентія Зизанія в Москві.

1627 р. Указом царя московського Олексія Михайловича та його батька патріарха Філарета звелено було книги українського друку зібрати і на пожежах спалити із суворою забороною будь-коли в майбутньому купувати українські книги. Так у Москві спалено "Учительське євангеліє" Транквіліона-Ставровецького разом з іншими авторами та "Катехизис" Лаврентія Зизанія Тустановського.


1667 р. Андрусівська угода. Укладаючи договори з поляками, московський цар Олексій ставив такі вимоги стосовно українських книг, їх авторів та видавців, заодно показуючи рівень московського дикунства: "Все те, в которых местностях книги печатаны и их слагатели, також печатники, или друкари, смертью казнены и книги собрав сожжены были, и впредь чтобы крепкий заказ был бесчестных воровских (так москвини називали українські книжки) книг никому с наших королевского величества подданых нигде не печатати под страхом смертной казни" .

1672 р. "Заказ крепкой, чтобы люди польские и латинские печати книги никто у себя в домах не держали, а приносили и отдавали бы воеводе".

1677 р. Наказ патріарха Іоакима видерти з українських книжок аркуші '"не сходные с книгами московскими".

1689 р. Заборона Київській Лаврі друкувати книжки без патріаршого дозволу.

1690 р. — "Сугуба, трегуба і многогуба" «анафема» Московського собору на «киевские новьіе книги» книжки П. Могили, К. Ставровецького, І. Галятовського, Я. Барановича, А. Радивиловського, І. Славинецького та інших, писані тодішньою українською літературною мовою.

1693 р. Заборона патріарха Андріана привозити українські книжки до Москви.

1693 р. Лист Московського патріарха до Києво-Печерської лаври про заборону будь-яких книг українською мовою.

1693 р. — Заборона Московського патріарха привозити до Москви українські книжки.

1709 р. — Указ Петра І про запровадження цензури при друкуванні українських книжок у Москві.

1720 р. - Указ Петра І про заборону друкування нових книжок українською мовою в Києво-Печерській та Чернігівській друкарнях, а старі книжки перед друкуванням було наказано привести у відповідність з російськими, «дабьі... особливого наречия воньїх не бьіло».

1721 р. - Указ Петра І про цензурування українських книжок. Знищення Чернігівської друкарні.

1729 р. - Указ царя Петра II (внука Петра І), який зобов'язував переписати з української мови на російську всі державні постанови й розпорядження.

1755, 1766, 1769, 1775, 1786 рр. — Заборони Петербурзького синоду друкувати українські книжки.

1764 р. - Інструкція Катерини II князю О. В'яземському про посилення русифікації України, Смоленщини, Прибалтики та Фінляндії.

1769 р. - Указ синоду про вилучення в населення українських букварів та українських текстів з церковних книг.

1784 р. - Русифікація початкової освіти в Україні.

1786 р. - Заборона церковних відправ українською мовою, запровадження російської вимови церковнослов'янських текстів. Наказ про обов'язковість «чистого российского язьїка» в Київській академії.

1817 р. — Закриття Києво-Могилянської академії.

1817 р. — Запровадження викладання польською мовою в усіх початкових і вищих народних школах Галичини, яка входила в той час до Австро-Угорської імперії.

1831 р. — Скасування царським урядом Магдебурзького права (це поклало край неросійському судочинству, виборам урядовців та місцевій автономії в Україні).

1834 р. — Відкриття Київського імператорського університету з метою русифікації «Юго-Западного края».

1847 р., березень—квітень — Розгром «Товариства св. Кирила і Мефодія» у Києві, арешт його учасників і покарання ув'язненням та засланням у віддалені губернії Росії. Посилення переслідувань української мови, літератури та культури.

1847 р., 5 квітня — Арешт і безстрокове заслання Тараса Шевченка рядовим солдатом в окремий Оренбурзький корпус за резолюцією Миколи І «під найсуворіший нагляд, із забороною писати й малювати», що було рівнозначне ув'язненню (пробув там до 2 серпня 1857 р.).

1859 р. - Заміна австро-угорською владою української абетки латинською у Східній Галичині та на Буковині.

1862 р. - Закриття українських недільних і безплатних шкіл для дорослих.

1863 р., 18 липня — Циркуляр міністра внутрішніх справ Росії П. Валуєва про заборону друкування книг українською мовою в Російській імперії («Валуєвський циркуляр»).

1869, 1886 рр. — Укази царської адміністрації про доплати чиновникам «в десяти Юго-Западньїх губерниях лицам русского происхождения, исключая, однако, "местньїх уроженцев", за успіхи в русифікації України.

1881 р. - Заборона виголошення церковних проповідей українською мовою.

1883 р. - Заборона Київським генерал-губернатором Дрентельном театральних вистав українською мовою на підпорядкованих йому територіях (Київщина, Полтавщина, Чернігівщина, Волинь і Поділля). Ця заборона діяла протягом 10 років (до 1893 р.).

1888 р. - Указ Олександра III про заборону вживання української мови в офіційних установах і хрещення дітей українськими іменами.

1895 р. — Заборона українських книжок для дітей.

1899, 1903 рр. - Заборона української мови на Археологічному з'їзді в Києві та на відкритті пам'ятника І. Котляревському в Полтаві.

1907 р. - Закриття царським урядом української періодичної преси, конфіскація виданої в роки революції 1905—1907 рр. української літератури, репресії проти діячів української культури.

1908 р. - Указ сенату Російської імперії про «шкідливість» культурної та освітньої діяльності в Україні, «могущей визвать последствия, угрожающие спокойствию й безопасности».

1910 р. - Циркуляр П. Столипіна про заборону створення «инородческих товариществ, в том числе украинских й еврейских, независимо от преследуемьіх йми целей».

1914 р. - Указ Миколи II про скасування української преси. Заборона в окупованих російською армією Галичині та на Буковині вживання української мови, друкування книг, газет і журналів українською мовою. Розгром товариства «Просвіта», зруйнування бібліотеки Наукового товариства імені Шевченка. Депортація багатьох тисяч свідомих українців до Сибіру.

1920 р., 20 січня — Скасування поляками Галицького Крайового Сейму та Крайового Виділу і поділ Галичини на 3 воєводства. Заборона української преси,підпорядкування шкільництва польському міністерству освіти.

1924 р., 26 липня — Прийняття в Румунії закону, на підставі якого українців проголошено тими румунами, що «забули свою рідну мову». Посилена румунізація всіх видів шкільної освіти (завершена 1927 р.).

1924 р., 31 липня — Заборона української мови в польських державних та самоуправних установах Західної України.

1930 р., 9 березня—19 квітня — Судовий процес у Харкові над 45-ма діячами української науки, літератури, культури, УАПЦ за належність до так званої «Спілки Визволення України» (СВУ).

1930 р., вересень—листопад — «Пацифікація» (жорстокі репресивні акції за наказом Ю. Пілсудського проти українського населення та провідних діячів українського політичного і культурного життя) в Галичині. Нищення українських культурних установ,кооперативів, масові арешти.

1933 р., 13 травня - Самогубство М. Хвильового як протест проти погрому більшовицьким керівництвом української культури.

1933 р., 7 липня — Самогубство М. Скрипника, доведеного до відчаю більшовицькою владою.

1933 р. — Погром українців на Кубані.

1933 р., 22 листопада — Постанова ЦК КП(б)У про припинення українізації.

1934—1941 рр. - Знищення архітектурно-культурних пам'яток у різних містах України, арешт і страта 80% української інтелігенції.

1934 р., 18 червня — Створення польським урядом концентраційного табору в Березі-Картузькій, у якому перебувало значна кількість українських політичних діячів.

1934 р., 13—15 грудня - У зв'язку з убивством С. Кірова засудження до розстрілу діячів української культури, серед яких - письменники Г.Косинка, К. Буревій, Д. Фальківський, О. Влизько, І. Крушельницький та ін.

1936 р., квітень — Арешт і розстріл Ю. Коцюбинського як нібито керівника українського троцькістського центру.

1937 р., листопад — Масовий розстріл ув'язнених на Соловках українських письменників та інших діячів української культури (до 20-річчя жовтневого перевороту).

1938 р. - Сталінська постанова «Про обов'язкове вивчення російської мови в національних республіках СРСР».

1938 р., 24 квітня — Впровадження російської мови як обов'язкової в усіх школах України.

1938 р. — Посилення русифікації України у зв'язку з рішеннями XIV з'їзду КП(б)У 13—18 червня.

1939 р. - Розгром польською владою української православної церкви на Холмщині (знищено 189 церков, а 149 було передано римо-католикам).

1939—1941 рр. — Широкомасштабні репресії органів НКВС проти українців західних областей. Масові депортації українського населення у віддалені райони СРСР.

1941 р., кінець липня - серпень - Знищення більшовиками під час відступу радянських військ до 15 тис. українських політичних в'язнів, що перебували у в'язницях Львова, Золочева, Дубна, Рівного, Луцька, Києва, Харкова та інших міст. Розстріл у Києві агентами НКВД групи видатних діячів української культури, серед яких - українська письменниця й громадська діячка Л. Старицька-Черняхівська, оперний співак М. Донець та ін. Депортація відомих українських діячів у віддалені райони СРСР, під час якої багато з них загинуло або були знищені НКВД (В, Свідзінський, І. Юхименко, А. Кримський, К. Студинський, П. Франко та ін.).

1944 р., червень — У німецькому концтаборі Шаксенгаузен закатовано українського письменника Олега Ольжича-Кандибу (сина О. Олеся).

1946—1949 рр. — Ліквідація російськими шовіністами українських культурних здобутків під час Другої світової війни («ждановщина») першим секретарем ЦК КП(б)У і нова «чистка» серед українських культурних кадрів, звинувачених в «українському буржуазному націоналізмі».

1951 р., 2 липня — Погромні статті в московській газеті «Правда» проти «націоналістичних ухилів в українській літературі» (різка критика вірша В. Сосюри «Любіть Україну» та лібрето опери «Богдан Хмельницький» О. Корнійчука і В. Василевської).

1958 р., 12 листопада - Постанова Пленуму ЦК КПРС «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток народної освіти», на основі якої Верховна Рада УРСР ухвалила закон від 17 квітня 1959 р., спрямований на посилену русифікацію України (зокрема, про необов'язкове, а «за бажанням батьків» вивчення української мови в російських школах України).

1972 р., січень—травень — Друга велика хвиля арештів в Україні [В.Чорновіл, Є. Сверстюк, І. Світличний, І. Дзюба, М. Осадчий, В. Стус, І. Калинець, І. Стасів-Калинець, о. В. Романюк (згодом - патріарх Володимир УПЦ КП), Н. Світлична, Ю. Шухевич, О. Бердник та ін.].

1972 р., травень - Усунення з посади першого секретаря ЦК КПУ П. Шелеста за український націоналізм; чистка керівних кадрів.

1977 р., 12 грудня — Другий арешт Л. Лук'яненка в Чернігові (був засуджений у липні 1978 р. на 10 років ув'язнення і 5 років заслання).

1978 р., 11 листопада — Директива колегії Міністерства освіти УРСР «Удосконалювати вивчення російської мови в загальноосвітніх школах республіки»(посилення русифікації).

1979 р., березень—жовтень — Нові арешти українських діячів в Україні: О. Бердника (6 березня),Ю. Бадзя (23 квітня), Ю. Литвина (6 серпня), М. Горбаля (23 жовтня) та ін.(усі вони були засуджені до максимальних строків ув'язнення в таборах суворого режиму й заслання у віддалені райони Росії). 1979 р., 18 травня — Загадкове вбивство композитора В. Івасюка біля Львова.

1979 р., 29 травня - Ухвала Ташкентською конференцією нових русифікаторських заходів щодо не російських народів СРСР.

1983 р. - Постанова ЦК КПРС про посилення вивчення російської мови в школах і виплату 16% надбавки до платні вчителям російської мови та літератури («Андроповський указ») та директива колегії Міністерства освіти УРСР «Про додаткові заходи по удосконаленню вивчення російської мови в загальноосвітніх школах, педагогічних навчальних закладах, дошкільних і позашкільних установах республіки», спрямована на посилення русифікації.

1985 р.,4 вересня - У концтаборі помер поет В. Стус.

1989 р.Постанова Пленуму ЦК КПРС про єдину-загальнодержавну мову [російську],як офіційну в СРСР.

1990 р., квітень Постанова Верховної Ради СРСР про надання російській мові статусу офіційної мови в СРСР

Це те, що відбувалось до 1990р., і теперішній результат, у т.ч. після 1990 р. і до сьогодні, є прямим наслідком тих дій і подій
Питання мови краще не чіпати, все настільки очевидно, що немає про що холіварити