Схема ТПК+ГК через буфер

Буде, тільки не факт що задовільно.

Такий краще. Тому що тут можна змінювати температуру. А тепломікс на одну виставлен.
Мабуть треба ще один зворотній клапан поставити, щоб коли газовий увімкнено, то вода не йшла в буфер.
А ГВП без насоса буде?

 

Щоби обмінник проточно щось нагрівав, потрібен жвавий рух обома його сторонами, із різницею температури. Чим швидше рух, і більша різниця температури - тим більша потужність обміну.
Рух однією стороною забезпечить перепад тиску між ХВ трубопроводом і атмосферою, коли кран відкриєте. А що забезпечить рух другою стороною, гріючею?

Жаль, що так можна розуміти, те що я писав.
Опір залежить від швидкості руху води крізь діаметр. Чим швидше рух, чим вужче діаметр та чим довша труба, тим більший в ній утворюється опір.
Щоби відповісти на питання про співвідношення, чи нормальне воно, треба знати які швидкості в трубі будуть. А швидкості залежать від потреб у температурах, та від параметрів техніки, щонайменш.
Тобто, якщо стоїть задача обрати, наприклад, клапан, треба обрахувати параметри наявних: потреб, труб, насоса, решти обладнання.., створити з них числову модель, по взаємовпливам одного на одне, і тоді підставляти в ту модель параметри різних клапанів, дивитися, перебором, з яким клапаном модель себе "краще почуває".
Якщо стоїть задача обрати, наприклад, насос, то будується модель з решти наявного обладнання, і підбирається туди насос за параметрами.
Якщо задача обати труби, то береться модель наявного обладнання з потребами, і туди підставляються різні діаметри, щоби модель найкращий вигляд мала.
Якщо треба обрати обладнання для неіснуючої ще системи, то будується числова модель з потреб та взаємовпливів, і там підбирається все одне до одного.
......
Але є ще принаймні одна путь. Вона більш із західної "традиції". Відтам, де рахуванню грошей приділяють дещо пильнішу увагу.
Виробники техніки помітили, що такий тип покупця, як виконавець робіт, є більше "співробітником", партнером, і може приводити до виробника більше кінцевих споживачів техніки, аніж найкращий продавець зі штату. Тому всі виробники намагаються зробити якнайбільше "монтажників" ніби своїми. Чим більше монтажників до тебе ходить, тим більше залізячча ти продаєш.
Але із кількістю, завжди стає питання якості. Хотілось би, щоби кожен, хто може хоч якось тримати в руках інструмент, (слюсар якогось там розряду, по нашому) міг водити якнайбільш клієнтів, але не треба було кожного слюсара вчити на інженера, для вирішення поточних інженерних задач.
Тому зробили хитрий хід - ця широка компетенція була перенесена у офіси виробника, де делькілька спеціально навчених інженерів, класифікують всі випадки систем до типових, і для кожного типового випадку розробляють типові рішення на рідному залізяччі, малюють їх в альбоми, пишуть книги проспекти з рекомендаціями.
Таким чином, велика армія слюсарів з низькою кваліфікацією, озброєні інструментом із знижками, каталогами і альбомами із типовими рішеннями, можуть якісно водити велику кількість кінцевих клієнтів до виробника.
Але, здебільшого за природних причин, і деінде навмисно, такий метод задовільно може працювати, лише за умови дотримання всіх рекомендацій виробника, виконання всіх інструкцій.
Тобто, якщо обрали наприклад Херц, то треба свою систему підганяти під схожу типову херцьовську, з технічного альбома херцьом розробленого, і купляти все, що там намальовано, збирати точно так, з діаметрами під'їднувальних елементів за кодами. Бо ті комплекти прораховані на різні типові випадки. Есбе - то все Есбе. Данфос, то Данфос...
Якщо намальовано до триходового за тисячу, ще два гарних балансира по сімсот, то треба брати і ставити.
Тоді можна не занурюватись у ту широку компетенцію, довіряючи виробнику.