Невеличка історія однієі котельні

Справа в тому, що гідроудари були, є, й будуть, де рухається вода у жорстких стінках, та є різниці тиску. Кожен раз, як закривається - відкривається кран, є удари та ударчики. Якщо є груша, то сила від них, йде на стискання-розтягування повітря, нагріваючи та охолоджуючи його. А якщо нема груші, то сила йде на пружну деформацію труб та обладнання. А підшипники насоса, наприклад, не дуже пружно деформуються.

П'єзоелектрична пружинка, не надто молодша за ту, що контакти перемикає. В них майже однакова історія. Та з ладу вони можуть вийти однаково вирогідно.
Є рішення, які старіють дуже довго - сторіччями працюють й не міняються, бо воно не треба. А є рішення, що старіють тільки но з'явившись. Та цей показник навряд чи говорить щось, за ефективність того, чи іншого рішення.
Нас оточують рішення з дуже різним віком, - від тисячоліть до лічених років, та через вік ми чомусь від багатьох не відмовляємось. Бо вони працюють достатньо ефективно.
Реле з пружинками були вже двісті років тому, та через двісті років ще будуть.
--- добавлено: 11 жов 2015 у 16:48 ---

У фізиці, є така славнозвісна штука - збереження енергії.
Скільки насос довше буде працювати качаючи грушу, стільки ж він меньше буде працювати, поки груша випорожнюється.
Грушу обов'язково треба ставити. Та ще не абияк, а в хід трійника навпроти кінця лежака, на якому кран, а не насос туди. Та якщо ще десь є переходи з довгого лежака на стояк то треба ставити невеличкі груші - компенсатори

 

В мене ще добу, без світла, вода з крана під тиском тече.